“ВОНА МОЖЕ”: ФЕМІНІСТИЧНІ ІСТОРІЇ ДЛЯ ЛЬВІВ’ЯНОК




Вечір. Зустріч двох журналісток в одній з Львівських кав'ярень, що прикрашена різдвяним декором. Чашка запашної кави, за якою розмова йде так, наче ви вже давно знайомі. З перших фраз: «Ти не проти, якщо ми перейдемо відразу на “ти”?» – «Звісно, що ні!» (у журналістському колі так заведено – незважаючи на вік, статус та посаду, усі одне до одного звертаються на «ти». Це прояв своєрідної професійної рівності і поваги між колегами).


Ганна у 23 роки вже встигла заснувати громадську організацію «Секція». Власне, дівчина до Львова приїхала не так давно, вона виходиця з селища Кленова, що на Луганщині. По закінченні школи навчалася в Донецькому національному університеті, а 2014 року їй довелося переїхати спочатку до Харкова, а потім до Вінниці, щоб закінчити навчання (туди перерозподілили студентство колишнього вишу на батьківщині). Але жити та працювати переїхала вже сюди. Тепер Анна працює регіональною кореспонденткою “ВВС-Україна” та займається жіночим активізмом.

Дівчина нещодавно у феміністичній темі. Пригадує, як раніше думала, що надворі ХХІ ст., тож про гендерну НЕрівність не може бути й мови. Цю думку швидко змінили тренінги, після яких Ганна побачила, що до жінки суспільство ставиться з упередженням. Якось на черговому тренінгу вона почула розповіді жінок, які змінювали своє життя, читаючи звичайні журналістські тексти, якими надихались і починали досягати своєї мети. «А чом би і ні? Це ж наче нескладно, це не забере у мене купу часу, а якійсь із цих жінок моя робота може допомогти змінити своє життя!» – каже Ганна про те, як наважилась на створення організації та як виник перший проект «Вона може».

Пишучи проект, вона переживала, що не отримає грантової підтримки. «Досвіду поки що у цій сфері мало, – зізнається дівчина. – Складно писати всі ці заявки, вони займають багато часу». Несподівано для себе «Секція» отримала фінансування «Українського жіночого фонду». Це, виходить, перший їхній грант і перше відповідальне завдання. Згідно з проектом Ганна та ще кілька волонтерок брали ґрунтовні інтерв’ю в успішних жінок.

– Львів, за нашими спостереженнями, є містом доволі релігійним. Тут частіше, ніж в інших містах, стикаєшся з тим, що жінка є берегинею домашнього вогнища. Ми не заперечуємо, що і у цій сфері вона також може себе реалізувати, бо це її право. Але часто буває, що її інакше не сприймають. Коли мова заходить про працевлаштування – чоловік проти, а родина каже: «Навіщо ти будеш працювати? Ти жінка і мама, ти маєш бути постійно вдома». Жінки і хотіли б чимось займатись, але через стереотипи, невпевненість, відсутність підтримки, вони не можуть розпочати справу. Усі ми живі люди і усім потрібна підтримка, а коли тобі весь час кажуть: «Сорі, люба, ти маєш бути лише біля мене, на кухні, доглядати за дитиною», – згодом здається, що це, напевне, усе, на що я здатна, – розповідає Ганна Беловольченко.


Перед собою організаторки одразу поставили завдання, що всі історії будуть надихаючі, а жінки будуть різного віку та з різних сфер. Отак і знайшли 11 героїнь: представниць з бізнесу, політики, громадської діяльності, спорту, захисту, військової служби тощо.

Серед них є п’ятнадцятирічна спортсменка, трикратна чемпіонка України з гімнастики. (Великий спорт у 15. Історія успіху львівської гімнастки Христини Пограничної)

Є також очільниця Державної служби з надзвичайних ситуацій, яка з дитинства мріяла про цю посаду та на кожному кроці стикалася й продовжує стикатися із сексизмом у роботі. Спочатку їй говорили, що жінка не зможе керувати чоловіками, а потім почали ставити палиці в колеса. Нещодавно от були змагання, її команді не надали І місце, бо очолювала підрозділ ВОНА. Мовляв, як це так – у нас багато чоловіків, а перемогу ми жінці віддамо?! (Я знала свої посади з дитинства, — начальниця районної служби з надзвичайних ситуацій)

Серед героїнь є й власниця ветеринарного кабінету, яка раніше працювала в аптеці, потім народила дітей і пішла у декрет. І лише в 45 років вирішила, що достатньо всім приділила часу, й витягнула свій щасливий квиток для здійснення мрії. Взяла кредит і відкрила власну справу. (Свій бізнес у 45. Як Марія Костів відкрила перший у Жовкві веткабінет)

Є й бізнес-вумен, яка у центрі Львова відкрила крамницю ексклюзивних шкарпеток. Вона деякий час прожила у Канаді й поділилася досвідом емансипації за кордоном. (Як піти з IT у сферу шкарпеток і не шкодувати. Історія співзасновниці Dodo Socks)

Усі ці жінки на своєму шляху отримували типову «торбинку» із суспільного осуду та сумнівів, що жінка матиме вдосталь сил, розуму та вмінь, аби втілити свої мрії у життя. На початку їхнього шляху саме ця «торбинка» ставала тим тягарем, що зупиняв, робив їхній шлях довшим та більш тернистим. Але, повіривши у себе, їм вдалося змінити світ довкола себе.

Ганна каже, що ніхто з цих жінок не скаржився на якісь складнощі. Вони робили акценти на успіху і тому позитивному, що їм вдалося отримати від своєї мрії.

Усі історії «Вона може» читайте за посиланням на сайті новоствореної громадської організація «Секція».




Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.


Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, власна кореспондентка ГІАЦ «КРОНА»