Від світових війн до булінгу у школах: дискримінація за етнічною ознакою у шкільних підручниках


ОЛЬГА ПОПАДИНЕЦЬ
Експертка з недискримінації в освіті, гендерна експертка та тренерка


Цієї публікацією ГІАЦ «КРОНА» продовжує цикл авторських матеріалів про те, як у світі вирішують проблеми стереотипів та дискримінації в освітньому контенті (зокрема, у шкільних підручниках).



Мал. 1, взято з мережі


Історія людства «темна та сповнена жахів», цитуючи найвідоміший серіал 21 сторіччя. Наприклад на 20 сторіччя випало аж цілих дві світових війни. І після закінчення другої – людство було дуже рішуче налаштовано, щоб подібного в майбутньому не допустити. Тоді було створено декілька міжнародних організацій, які мали на меті «Побудувати мир в думках чоловіків та жінок», «Building Peace In The Minds Of Men And Women» – ці слова є офіційним слоганом UNESCO, Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Звісно, в питаннях освіти багато уваги приділялося шкільним підручникам, оскільки вони мають великий вплив на формування думок дітей, та закладають базове бачення навколишнього світу в дитини. Спочатку робота UNESCO над підручниками була спрямована саме на видалення контенту, який міг сприяти створенню негативних стереотипів щодо «інакших», проявам нацизму та виправдання війни.

Згодом, цей підхід трансформувався та розширився, і наразі  йдеться вже про більш глобальні теми – освіта розглядається як інструмент для просування прав людини на всіх рівнях, та для викорінення дискримінації у всіх її проявах – як за етнічною, так і за гендерною, релігійною, віковою ознаками, тощо.

Є така фраза: «Історію людства пишуть білі гетеросексуальні чоловіки». Для Американського континенту це умовні WASP (White Anglo-Saxon Protestant, білі англо-саксонські протестанти). Також можна зустріти вислів «титульна нація», більш актуальний для пострадянського простору. Але безперечно одне: наразі люди, які пишуть історію, здебільшого мають білий колір шкіри. Відповідно, всі ті, чиї риси обличчя та колір шкіри відрізняються від європеоїдних – розглядаються вже як «інакші». Саме на цьому ґрунтувалися расистські та нацистські теорії, які й призвели, наприклад, до Другої Світової Війни.

Але, як каже мій син, «Це ж старовинна історія». Яке відношення світові війни та дискримінація за етнічною ознакою мають до сучасної України? – запитаєте ви. На жаль – безпосереднє. Україна – багатонаціональна країна, і відмінності у зовнішньому вигляді людей тут можуть бути достатньо помітними. В Україні проживає достатньо велика ромська спільнота, болгарська, гагаузька, багато інших. Одним з корінних народів України визнані киримли (у множині киримлар). (Частіше їх називають кримськими татарами, але ця назва була успадкована ще з Російської Імперії, де всі тюркські народи іменувалися татарами, а от киримли – це самоназва.) Представники та представниці всіх цих етнічних груп візуально можуть відрізнятися від більшості населення України, і іноді це призводить до дискримінаційних практик.


Мал 2, взято з мережі


Мал. 3, взято з мережі


Мал. 4. Ромські діти. Взято з мережі

І одна з цілей антидискримінаційної експертизи підручників в Україні – щоб ці люди не відчували себе «інакшими» в нашому суспільстві («others», цитуючи програмний документ ЮНЕСКО), а були «одними з». І шкільні підручники можуть в цьому неабияк допомогти. Фізіологічно мозок людини влаштований так, що зорове сприйняття є основним каналом отримання знань про світ. Через зір ми сприймаємо близько 90% інформації. Тому, попри будь-які красиві слова та лозунги, якщо в ілюстративному ряді підручників будуть зображені тільки стандартизовані русяві світлошкірі українці (і іноді українки, але суттєво рідше) – то реальна жива дитина в класі з більш темним кольором шкіри чи вужчим розрізом очей – буде сприйматися як дивак / дивачка. І навпаки, якщо в підручниках зображені люди різних етнічних груп, різного кольору шкіри, з різною формою очей чи рис обличчя – діти звикають, що це норма, вони вже мають цей паттерн в своєму візуальному досвіді.


Мал. 5. Підручник з англійської мови «Hot Spot 1»


Мал. 6. Підручник з англійської мови «Metro 1»

Зображення в підручниках представників та представниць різних етнічних груп також є однією з форм запобігання булінгу – якщо різноманітність у зовнішності унормована та звична, то в шкільному колективі навряд чи комусь прийде в голову називати когось «чорномазими» чи «вузькоокими».


Мал. 7. Підручник з англійської мови «Metro 1»

Іноді можна почути заперечення, що в Україні немає такого різноманіття, як, наприклад, в Сполучених Штатах Америки чи в деяких країнах Європи. Тому в інших країнах можливо це необхідно, але для нас це не є актуальним і взагалі «не на часі». Так, звісно, наше суспільство не настільки строкате, як деякі інші. Але тим більш ніяково почуває себе дитина, яка відрізняється від інших за зовнішністю і не знаходить схожих на себе людей у класі, чи навіть у всій школі. У такому випадку наявність в ілюстративному матеріалі підручників зображень, з якими можна себе асоціювати – дуже важлива. Вони не тільки транслюють всьому учнівству, що  «бути інакшими – це нормально», але й дає тим самим «інакшим» сигнал: «ти не одна / не один».

Натомість, існує альтернативна думка, яка наразі достатньо розповсюджена в західному світі, що зображення на ілюстраціях людей з помітними ознаками приналежності до тієї чи іншої етнічної групи – це зайве акцентування на національності, привернення зайвого фокусу уваги до цього питання. І що бажано цього уникати, а натомість – зображати «людину як таку», бо національність – це не важливо, всі ми рівні.

Тут з одного боку – неможливо не погодитися, бо з точки зору прав людини національність дійсно не має ніякого значення: будь-яка людина має рівні права незалежно від її приналежності до тієї чи іншої етнічної групи. З іншого боку – поки що ми живемо в далеко не ідеальному світі, і на жаль ті люди, які не належать до умовних WASP – довгий час були дискриміновані, відсторонені від активної участі в історії та суспільному житті. Отже, спочатку дуже важливо їх «вивести з тіні», показувати саме такими, якими вони є, з тими візуальними ознаками, за які їх тривалий час дискримінували: не білим кольором шкіри, азіатським розрізом очей, кучерявим волоссям тощо. І тільки коли всі ці риси зовнішності перестануть бути «відмінностями від стандарту», а стануть «одним з багатьох рівноцінних варіантів зовнішності» - можна буде говорити про «людей як таких, громадян Світу».

І на завершення хочеться згадати вислів, який як найкраще описує адекватне ставлення до будь-яких особливостей та відмінностей людей одне від одного: «Різні, але Рівні». Так, відмінності існують, і їх не треба замовчувати чи робити вигляд, наче б то їх немає. Важливо відноситися до них з повагою та прийняттям.