Парламент України має намір підвищити мінімальний вік жінок для вступу в шлюб з 17 до 18 років.

Один з ініціаторів законопроекту, заступник голови Верховної Ради Микола Томенко зазначив, що основною метою цього проекту є запровадження більш цивілізованого і відповідального ставлення підростаючого покоління до шлюбно-сімейних стосунків, що є традиційним для українського суспільства.

Пояснюючи актуальність прийняття законопроекту, його автори нагадали, що в 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, взявши таким чином на себе зобов'язання впроваджувати на національному рівні забезпечення і захист дитини.

Однак певні рекомендації Комітету ООН з прав дитини досі залишаються неврахованими лише частково. Зокрема, Комітет вважає дискримінаційною норму щодо різниці в мінімальному шлюбному віці, яка встановлена на сьогоднішній день чинним законодавством України: для чоловіків - 18 років, для жінок - 17 років.

Так, у Конвенції ООН про права дитини встановлено, що людина перебуває в дитячому віці до досягнення нею 18 років, коли вона досягає фізичної, інтелектуальної і психічної зрілості, а спроби прив'язати розбіжність у визначенні шлюбного віку виключно до різниці в настанні їх статевої зрілості виглядає як дискримінація.

Автори законопроекту переконані, що з точки зору готовності до сімейного життя за критеріями фізичної, моральної та соціальної зрілості і жінки, і чоловіки повинні мати рівні права на санкціонований вступ у шлюб, тому законопроектом пропонується встановити однаковий шлюбний вік для чоловіків і жінок - 18 років.

Крім того, законопроектом пропонується визначити виключний мінімальний шлюбний вік в Україні на рівні 16 років і лише у виняткових випадках. Нагадаємо, зараз діє норма чинного законодавства щодо встановлення виключного мінімального шлюбного віку на рівні 14 років.

Коментує експертка Гендерної експертної платформи ГІАЦ «КРОНА» Людмила Малес:

Ця ініціатива більше нагадує прагнення збільшити поле регулювання і можливості управління життям громадянок та громадян через посилення заборон, звуження норми (із наміром звуження нормального) і зменшення їх прав. Адже тепер сексуальність не те що до 14, а й до 16-18 виявиться аморальною. Відтак під статтю боротьби за мораль втрапляє значно більше скільки завгодно статевозрілих осіб та їх навіть і добровільних чинів.

Тільки от цікаво, що так ми ще далі відходимо від наших витоків, про які нам не забувають ініціатори та ініціаторки таких заборон проспівувати.  Адже ще 100 років тому, в традиційному українському суспільстві, вісімнадцятилітні дівчина чи хлопець уже були перестарками. Ставали ж на порі (досягали шлюбного віку) українки та українці близько 13-14 років. Бо громада розуміла, що інакше нормативи винятково шлюбної (зокрема для жінок) сексуальності було би нереально витримувати. Тому вік статевого дозрівання і шлюбності урівнювався.

Нині між ними є лаг «томіння», який створює напругу, під’юджує «дворові» практики сексуального підліткового життя та ініціації, сприяє їх криміналізації та ще більшій амбівалентності статевої моралі: сексуальна активність засуджується у жінок та водночас заохочується у чоловіків - через що веде до посилення патріархату.

Збільшення цього лагу – це збільшення всіх цих тіньових, а відтак частіше за все насильницьких практик.
Оскільки контроль за сексуальною моральністю суспільство здійснює через жіноче тіло, то відповідно посилиться пафос антиабортної кампанії, адже дівчатам не можна буде легалізувати свою вагітність ні в 14, ні в 15 (а це вже неповна середня освіта, вік визнання права на працю і самостійне життя).

Зрештою, зовсім не зрозуміло, яким чином обмеження прав сприятиме підвищенню шлюбної, сімейної, сексуальної культури молоді.