"Пишаюся співпрацею з ромськими активістками", – правозахисниця Ольга Веснянка

За неофіційними даними наразі в Україні мешкає чотириста тисяч людей ромського походження. Ромські спільноти в Україні є дуже різними. Вони в усьому світі потерпають від дискримінації та негативних упереджень, їм відмовляють у медичному обслуговуванні та не беруть на роботу. Чи є активізм серед ромні (ред: жінки ромського походження) та як вони захищають свої права, ми дізнавалися у правозахисниці і журналістки ромського радіо Chiriklo Ольги Веснянки.


Усі фотографії надані героїнею публікації


- Олю, з якими проблемами стикаються сучасні жінки ромського походження?

- Є ціла низка проблем, зокрема – дискримінація, що виражається не просто якимись словами, ставленням, поглядами чи жартами про ворожок. А в окремих, так званих «циганських», палатах у пологових будинках, відмові в медичній допомозі, коли виклик йде з ромського поселення. У тому, що ромні не беруть на роботу, і, на завершення, безпосередньо нападами на ґрунті ненависті.

Дівчатка мусять піклуватися про сестричок і братиків. Батьки часто не бачать для них перспективи в суспільстві. І це може бути виправдано, бо які, скажімо, перспективи у дівчини з бідної неписьменної, неінтегрованої родини десь на Закарпатті, коли у тої немає документів, а її батьки не знають, як їх отримати?!

Часто буває таке, що дітей забирають зі школи по закінченню початкових класів. Родинам треба жити і заробляти: перепродавати овочі або квіти, збирати горіхи. Зазвичай, на ринку торгують саме жінки.

Дискримінація подвійна: не лише в суспільстві, але й всередині громади. Тиск у суспільстві – це упереджене ставлення, що стосується всіх ромні, з якої б родини вони не були. А в середині громади тиск відчувають ромські дівчата з вкрай бідних родин, яким батьки не змогли (не в силу свого небажання, а в силу реальної неможливості) дати освіту. Власне, у таких дівчат набагато менше вибору і можливостей, ніж у нас, у тих, хто читає цей матеріал.




- Самі ромні усвідомлюють, що зазнають дискримінації?

- Я пригадую історію, коли пані Валентині Золотаренко – дуже поважній ромській діячці й посередниці – у магазині одягу на Хрещатику сказали вийти з приміщення, бо вона циганка. Із жалем її слухала у 2007 році. Це відчувається, повірте, гостро. Жінки відчувають дискримінацію, бачать, і біль – він є, і часто ним неохоче діляться, бо кому сподобається про себе так говорити. Але є сміливі жінки, які попри історію пригноблення ромського народу виходять у світ і з ним комунікують. Я пригадую ромську молодіжну активістку зі Львова Рада Александрова, яка написала блог і розмістила там публікацію під назвою «Я ромська дівчина, але я не ворожка». З цього видно, що вони чудово усвідомлюють, як дивляться на них у суспільстві, і приклади адекватного ставлення до них є надзвичайно цінними. Зрозуміло, чому спільнота є закритою, бо нічого хорошого суспільство їм поки що не приносило.




“Робота з національними громадами і з ромською спільнотою дуже специфічна. Треба бути обережними у висловлюваннях та вчинках...”



- Відомо, що ромська спільнота є досить партіархатною. Яке місце в родині відводиться ромській жінці?

- Звісно, у різних сім'ях – різне ставлення, так само як і в українських сім’ях. Є ті, хто до партнера ставиться паритетно, але нерідко зустрічається й домашнє насильство. Ромська спільнота тут мало чим відрізняється від нас – тобто це, скоріше, упередження.

Кілька років тому ми дізналися, що у Великій Британії проходила кампанія в рамках “16 днів проти домашнього насильства”, де відомі ромські чоловіки, з типово брутальною маскулінною зовнішністю, виступали за повагу до жінок і проти насильства. Я про це говорила на першій конференції про права ромських жінок в Україні, аби заохотити до чогось схожого у нас. Дуже сподіваюся, що ця ідея втілиться у життя.

Зі своєї щоденної практики з ромською спільнотою я бачу, що у родинах, які є активними в громадському русі, чоловіки ставляться до жінок з надзвичайною повагою. У громадах чітко прослідковується повага до старших жінок. Я спостерігала за цим, коли робила серію інтерв'ю про традиції ромської спільноти. У них заведено звертатися до жінок на ім'я та по-батькові, проводжати, скажімо, до редакції. Якщо будуть порушені ці традиції, не буде побудована довіра, матеріал не вийде.




- Чи можна говорити в ромській родині про паритетність, фемінізм з боку чоловіків?

- Робота з національними громадами і з ромською спільнотою дуже специфічна. Треба бути обережними у висловлюваннях та вчинках, бо можемо образити людину. І я скажу, що у мене був такий досвід. На форумі ромської молоді, спікерка відверто говорила про тілесність жінки. У залі були присутні підлітки 16-18 років, чоловіки, жінки. У ромській культурі не прийнято говорити на цю тему відкрито при юнаках і дівчатах. Старшим чоловікам у залі стало не те що незручно – вони почали виходити, бо не могли бути присутніми під час обговорення. Не тому, що це їх образило, а тому, що так не прийнято в культурі, коли в аудиторії є і юні дівчата, і хлопці-підлітки.

Ми ніколи не зустрінемо в коридорах ромську молодь, яка між собою фліртує, обіймається, або дівчат, що сидять на колінах, тримаються за руки. Тут усе набагато скромніше, у цьому середовищі така поведінка вважається некультурною.

Після цієї ситуації ті, хто працює з ромами, вимушені були довго переконувати їх, аби мати змогу знову запрошувати молодих дівчат на заходи. Я вам скажу, що їх навіть з батьками важко запросити, бо ж треба супровід старших.




“Де помітна діяльність ромських жінок – так це в сфері посередництва”



- Чи піднімається гендерна тема в ромській спільноті?

- Так, вона в ромській громаді піднімається. І ромські жінки не такі, якими їх показують в кіно. Коли у Львові проходила «Ромська школа діяча», я запропонувала організаторам дати молоді завдання: створити медіа-матеріали про свою діяльність. Учасниці відзняли дуже цікаві ролики й інтерв'ю. Відеоматеріалів на гендерну тематику було декілька: від активісток з Ужгорода, Сум, Львова, Запоріжжя. Ми були у захваті від цих робіт. Ролики були на тему гендерної рівності і традицій в ромській громаді. Одна дівчина записала розмову з компетентними ромськими діячами і діячками – вийшов цікавий дослідницький сюжет, майже журналістський.

Були активістки, які відзняли розмову з молодими ромськими жінками на тему насильства. Цій темі було присвячено два матеріали. Один з них вражав щирістю та відкритістю: головною героїнею була справжня ромська жінка, яка потерпала від насильства, вона в кадрі розповідала про свій досвід.

До речі, учасниця із Запоріжжя Анжеліка Кругляк створила групу у Фейсбуці, щоб розмістити ці ролики. Але пізніше до неї почала приєднуватися й інша молодь, українці та українки. Наразі ця група досить успішна, а модерує її ромська дівчина. Я думаю, що люди додаються й навіть не знають, хто адмініструє цю групу. Анжеліка також взяла участь в організації дискусії до фільму «Сім історій ромських жінок», на якій вона виступила.


Джерело


Крім того, зі знакових історій в ромському русі є приклад відомої у Харкові діячки Олександри Коряк. Мало хто знає, що вона має ромське походження. Олександра працювала регіональною представницею уповноваженою з прав людини Верховної ради України у Харківській області. Її відібрали для навчання у Центральному європейському університеті, і, сподіваюся, що вона й надалі залишиться на стороні захисту прав людини і своїм прикладом буде нести натхнення іншим ромським жінкам. Я пишаюся співпрацею з ромськими активістками, які роблять такі гарні справи.


- Яке місце у суспільстві посідають ромні? Наскільки вони зараз охочі до боротьби за власні права?

- Де помітна діяльність ромських жінок – так це в сфері посередництва. Це програма для медіаторок, що нині підтримувана Радою Європи. Найбільше жінок ромського походження у соціально-медичній сфері. Так, це специфічна робота, нині у цьому напрямку працюють по всій Україні. На цю посаду зазвичай беруть людей, які добре знають ромську місцеву громаду або­­ самі з неї походять, розуміють мову, потреби і проблеми з доступом до соціальних медичних послуг у поселенні або у переселенських родин. Скажімо, на Київщині пані Валентина Золотаренко є посередницею і працює як з місцевою громадою Київщини, так і з деякими тимчасовими ромськими поселеннями, які переїхали з Донбасу.

В Ужгороді у цьому напрямку працює пані Дарина Горват, яка сама мешкає в поселенні і допомагає з доступом до соціальних медичних послуг.

Я була рада познайомитися зі Світланою Даниловою з Одещини. Вона  проста сільська жінка, матір трьох дітей. Як вона каже про себе: «Ну, я така собі ромська мама, кому я можу чим допомогти?!» Світлана пройшла тренінг з навчання посередників і посередниць і стала більш впевненою у собі. Вона разом з місцевими педагогами стала надихати інших ромських мам віддавати дітей до школи. Згодом у тому селі збільшилася кількість заяв від ромських батьків, щоби дитина пішла до школи. Сама пані Світлана дуже соромиться того, що вона неписемна. Але такі приклади від таких жінок є натхненням для громади, і їх багато. У ромських громадах завдяки таким жінкам вирішуються важливі питання.



Є досить помітні ромські жінки в громадській діяльності у тих самих селах, скажімо, на Одещині. Ромська громадська діячка Руслана Сандуленко заснувала громадську організацію, щоб допомагати учительству, із нею радиться навіть голова сільради.

Організація ромської жінки Елеонори Кулчар “Закарпатський обласний благодійний фонд “Благо” готує дітей до школи. Діти, які випускаються з курсів, вже навчені і не почуваються сегреговано у школі. Це надзвичайна робота, я вітаю пані Елеонору з цими досягненнями. І, до речі, віднедавна вона очолила мережу раннього розвитку ромських дітей.

До відомих активісток з ромської спільноти можна віднести Олену Вайдалович, яка поїхала стажуватися до Женеви як фахівчиня з дискримінації. Я дуже сподіваюся, що вона далі зможе допомагати своїй громаді, працюючи в органах влади. Це ті активістки з ромської спільноти, яких я особисто знаю. Зі старшими жінками ми так тісно ще не зустрічалися, але багато хто на рівні своїх громад є небайдужими. Крім успіхів, які є в громадському секторі, ромська молодь дуже охоче захоплюються спортом. Наприклад, Віолетта Чеботарь приносить славу Україні. Вона стала переможницею чемпіонату з пауерліфтингу.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»