Подіумна дискусія «ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПОДІЙ ЧИ ВАЖІЛЬ ПОЛІТИКИ?»


Подіумна дискусія «ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПОДІЙ ЧИ ВАЖІЛЬ ПОЛІТИКИ?» (26 серпня) відбулася за участі істориків, громадських активістів, у тому числі представників Харківської топонімічної групи, до кола повноважень якої, зокрема, входить і розробка концепції перейменувань на реалізацію «закону про декомунізацію».

Політика пам’яті, особливо у Харкові, є вагомою складовою інформаційної війни на ідеологічному рівні. Часто протилежні сторони використовують об’єкти історичної пам’яті та їх трактування для ескалації напруження серед громадськості регіону. Основна теза, яка звучала в ході дискусії, – «щоб пам’ятати – треба знати», політика пам’яті повинна сприяти порозумінню між групами, які звикли розмовляти мовою ультиматумів і міркувати категоріями чорно-білого сприйняття минулого. Мешканці міста зокрема й регіону загалом, як зазначали учасники дискусії, часто не знають справжніх історичних фактів (наприклад, щодо місць страти та поховання жертв тоталітарних режимів, голодомору, діяльності осіб, чиїми іменами названі вулиці міста та ін.), а будують свої уявлення й роблять висновки на застарілих комуністичних постулатах чи неперевірених, часто перекручених, заідеологізованих меседжах.

Під час дискусії також було наголошено на важливості зміни методології висвітлення питань війни у музеях – від «опису перемоги» до опису власне війни, з усіма її трагедіями, неоднозначними подіями тощо. Жваву дискусію викликало й питання перейменувань у місті, що виявило якраз різні ідеологічні погляди та необхідність розвитку у місті культури діалогу.

Виважена державна політика у сфері історичної пам’яті, на думку учасників дискусії, може дати відповідь, не на одне спірне питання та сприяти зниженню напруги в суспільстві, створювати плідне підґрунтя для новацій і реформ, але проблема полягає в тому, як зробити її ефективним механізмом поступу, а не жонглерським м’ячем політиків.

Науковці й спікери наголосили на трьох головних причинах, чому почути ці відповіді ми зможемо ще не скоро. У колективній пам’яті суспільства Україна є жертвою, котра з покоління в покоління потерпала від війн всередині, та імперій ззовні. Такий підхід визначає країну, як об’єкт, а не суб’єкт творення власної історії. Як постколоніальна держава, Україна отримала колективну свідомість, сповнену рудиментів комуністичного минулого і відірваність від загальноєвропейської історичної пам’яті.

Онлайн-трансляція заходу за посиланням.