Доводиться діяти навпомацки. Як працює перша в Україні жінка-водолаз у Держслужбі з надзвичайних ситуацій


Оксана Чехместренко під час зимового занурення під воду (МВС України via facebook)


Оксана Чехместренко – перша жінка на посаді «водолаз-рятувальник» в Україні. Серед її обов’язків – шукати та витягувати на берег тіла потопельників, а вага спорядження, у якому вона працює, може досягати 40 кг.

Наприкінці грудня 2017-го в Україні сталася справжня жіноча революція: Уряд скасував наказ, який забороняв жінкам займати посади у певних сферах діяльності. До того часу під таку заборону підпадали 485 професій, серед яких водій метро, пілот літака, робота на лісозаготівлі, хімічних підприємствах тощо.

Коли скандальний наказ нарешті відмінили, жінки відразу почали опановувати нові для себе сфери. Одна з таких — Оксана Чехместренко, яка стала першою в Україні жінкою-водолазом у Державній службі з надзвичайних ситуацій. Правильно її посада звучить так: «водолаз водолазно-рятувального відділення групи водолазно-рятувальних робіт частини спеціальних рятувальних робіт АРЗСП ГУ ДСНС України міста Києва».


Водолазка у воді на тренувальній базі в Києві. / Фото: НВ


Оксана народилася в Івано-Франківську, проте тривалий час жила у Луганську. Вищу освіту здобувала за спеціальністю «Фінансист», бо на цьому наполягали батьки. Проте зізнається: насправді мріяла зовсім про інше.

Коли дізналася про скасування наказу, зраділа. Адже на той момент вона вже брала участь у Міжнародних змаганнях пожежно-рятувальних служб Firefighter Combat Challenge разом із командою ДСНС України.

Нині Оксана живе в Києві, працює водолазом уже півтора роки. Паралельно із цим виховує трьох дітей та активно займається спортом.

Коли домовляємося про інтерв'ю, запрошує зустрітися на тренувальній базі, що поряд зі столичним Північним мостом. Тут, у невеликій затишній затоці, її команда чергує та тренується.


Водолаз-рятувальник - це робота для сильної, фізично підготовленої людини. / Фото: МВС України via facebook


«Ми працюємо за графіком доба через три. Сумувати ніколи. Приходимо на восьму ранку, відбувається передача зміни. Перевіряємо, щоби все працювало, і приступаємо до роботи», — каже Оксана, коли ми заходимо на територію бази. До берега пришвартований невеликий корабель Відважний. Крім нього тут стоять водолазні катери, які регулярно залучаються до роботи.

«Всього на зміну виходить десь 12−14 осіб: це і пожежники, і водолази, й інші співробітники. Жінка тут я одна. Знаю, ще є жінка-водолаз у Одесі. Інших немає. Та і досить, я думаю», — сміється Оксана. Має довге, яскраво-руде волосся, у вухах виблискують сережки у формі тризубів.

На цій базі також проходять тренування із відпрацюванням різних способів надання допомоги людям на воді, під водою тощо. Навчання для водолазів періодично проходять і у класі.

Робота Оксани переважно полягає у тому, що вона разом із колегами виїжджає на виклики. Ці виклики можуть бути дуже різні: треба надати допомогу людям, які терплять лихо на воді, витягнути тих, хто тоне.



«Дуже часто шукаємо речові докази. Дістаємо потопельників», — додає співрозмовниця.

Специфіка роботи водолаза залежить від пори року. По-перше, разом із сезоном змінюється і вода у водоймах: навесні — чиста, влітку — трохи каламутна, восени — мутна, бо починають «цвісти» водорості. Взимку важче. Іноді, коли видимість дуже погана, доводиться працювати навпомацки — обережно, не кваплячись, адже ніколи не знаєш, на що натрапиш.

По-друге, від пори року напряму залежить і кількість викликів. Влітку чимало людей нехтують правилами поведінки на воді, не звертають уваги на застереження рятувальників. Найпопулярніше порушення правил — купання у нетверезому стані.

«Дуже багато викликів, коли ми шукаємо людину, яка потонула саме через купання у нетверезому стані. Крім цього, часто шукаємо дітей. Нерідко буває, що допомогу не надають вчасно. Є батьки, які сидять на березі, відпочивають, і не звертають уваги, що в дитини вже губи сині й вона не може дихати, хапає ротом повітря, перебуваючи у воді», — розказує Оксана.

Часто виклики надходять з найпопулярніших місць літнього відпочинку серед киян: Гідропарку, Труханового острова в районі Пішохідного мосту, з пляжів на міських озерах.

Взимку часто виїжджають на пошуки рибалок, які потрапляють у халепу на льоду. Особливо — навесні, коли крига починає танути. Що ж до випадків необережного поводження на льоду дітей або підлітків — таке трапляється досить рідко. Оксана додає:

«За час моєї служби не було також випадків і на зимове свято Водохреща, адже наші колеги пильнували за всіма, хто купався, спостерігали, аби люди обережно заходили у воду та виходили з неї».

Найскладнішими для себе називає випадки, коли доводиться витягувати з води тіла дітей, які потонули. Перший такий випадок пережила дуже важко. Каже, що водолаз має вміти контролювати свої емоції: під водою не можна панікувати або боятися, це може закінчитися погано.

Жінка постійно підтримує свою фізичну форму: займається спортом, бере участь у різноманітних змаганнях, таких як Найсильніший пожежний-рятувальник України. Їздила на змагання до Польщі, Америки. Неодноразово виборювала призові місця.


Оксана Чехместренко під час змагань з пожежного кросфіту в місті Сакраменто, США, жовтень, 2018 року / Фото: ДСНС України via facebook


Бути в формі — важливо для водолаза, адже ця професія потребує витримки та сили. Одне лише спорядження може важити 30−40 кг: гідрокостюм, пояс із грузами, шолом, маска, кисневий балон.

Аби продемонструвати, як все це виглядає в роботі, Оксана швидко вдягає гідрокостюм, потім — пояс. Двоє колег допомагають їй підняти на спину кисневі балони, фіксують Оксану мотузкою. Коли вона стрибає у воду, один з чоловіків, що стоїть на борту Відважного, тримає інший кінець мотузки та потроху відмотує, аби жінка могла зануритися.

Наразі Оксані дозволено занурюватися максимум на 12 м, проте вона хотіла б спробувати спуститися глибше. Зазвичай кисневого балона вистачає на 40−45 хвилин, проте все залежить від дихання. Якщо водолаз панікуватиме, буде дихати швидко, кисень може закінчитися раніше.

Коли Оксана випливає, радісно усміхається та махає рукою. Я запитую, чи не важка для неї ця робота у фізичному плані, проте вона лише усміхається у відповідь:

«Я вже звикла».

Джерело