Олександра Голуб: “Моя поява в жіночому активізмі не випадкова”

Лізі захисту прав жінок «Гармонія рівних» всього півтора року, та кожен їхній наступний проект викликає резонанс у суспільстві. Молоді й активні дівчата допомагають молоді, співпрацюють з Верховною Радою, долучаються до акцій та вже представляють свої ініціативи за кордоном. Засновниця «Гармонії рівних», юристка та екс-помічниця депутатки Верховної Ради Олександра Голуб у нашому інтерв’ю розповіла, що сприяло успіху її організації та з якими труднощами доводиться стикатися.




– Що тебе привело в активізм?

– Якщо говорити про активізм узагалі, який не пов’язаний з жіночим рухом і гендером, то я ще в університеті любила займатися суспільною діяльністю, у цьому я знаходила нових друзів та активність, що мене надихала.

Потім я пішла працювати помічницею депутатки Ірини Суслової у підкомітеті з питань гендерної рівності. Я знала певні речі про це, але не була глибоко занурена у тему. Протягом трьох років, що працювала у підкомітеті, я постійно бачила реальні історії жінок, яких не відряджали закордон через стать або звільняли, тому що завагітніла. Багато речей, що обурюють, – і це все переживають реальні люди!

Тоді я зрозуміла, що тут потрібно брати відповідальність на себе. І можна не просто бути помічницею, а створити власну організацію, залучити людей, які готові підтримати, готові разом зі мною працювати, і так само допомагати людям. Мене це спонукало, коли я бачила багато несправедливості до різних жінок. Тож через три роки роботи я дійшла до того, що хочу на науковому рівні дослідити проблему.  Так виникла наша організація. Тож моя поява в жіночому активізмі не випадкова.

– Яким проектом ти пишаєшся найбільше?

– Найбільший й найулюбленіший наш проект – «Україна без сексизму». Кампанія довготривала, яку ми не плануємо завершувати. Вона спрямована на моніторинг медіа і реклами, виступів публічних осіб на предмет сексизму. Ми звертаємося в уповноважені органи, пишемо скарги… До кампанії долучилося вже понад сто людей з усієї країни, які стали нашими «антисексистськими інспекторками».

Ми проводимо навчальні семінари зі спільнотою маркетологів/-инь та журналістами/-ками. Пробуємо комунікувати й пояснювати. За підтримки офісу «Ради Європи» ми провели п’ять регіональних великих зустрічей для спільноти журналістів/-ок, активістів/-ок.

Ми навіть маємо досвід, коли одна з великих торгових агенцій, що входить у топ-10 найбільших в Україні, запросила нас до себе. У них є активістки, які проти сексизму і вони дуже чітко розуміють, що це. Вони запросили, щоб ми решті колективу пояснили, у чому проблема. У нас була дуже гостра дискусія. Це було рік тому, а нещодавно в коментарях на Facebook, я побачила під постом в обговоренні неякісної реклами, як працівник тієї компанії, написав, що от ви неправильно робите і ви порушуєте закон. Оце ми, виходить, посіяли зерно сумніву, і він почав це якось інакше сприймати.

У нас є різні кейси комунікації, успішні і неуспішні: коли взагалі не хочуть дослухатися до наших зауважень або, скажімо, ми написали пояснення до маркетологів, які створювали етикетку «Gala», що вислів «Шановна пані» є неприпустимим на пральному порошку, мийному засобі тощо. Вони пішли назустріч і відповіли, що через півроку змінять це, коли перезапустять упаковку. У цієї кампанії є визнання: через тиждень ми їдемо в Страсбург представляти цю ініціативу як одну з інноваційних у боротьбі з сексизмом.



ПРОЕКТ “#ВИДИМА_Я”

– Я знаю, що проекти Ліги захисту прав жінок спрямовані на молодь, зокрема ви допомагаєте дівчатам ставати лідерками. Якою сьогодні ти бачиш успішну молоду лідерку?

– Це дійсно правда. Так історично склалося, що наші проекти спрямовані на молодих дівчат. Мені здається, що це має бути така дівчина, яка може дуже багато працювати, здатна до великого навантаження. Зараз такі реалії, що без тієї важкої роботи, без власного ресурсу, навіть просто емоційного, – не буде ніякого результату.

Це має бути людина, яка зможе гуртувати інших людей, мотивувати, зацікавлювати, ділитися своїми цінностями. І авжеж, це має бути людина, яка може нести відповідальність і не боятися її брати, починаючи робити щось велике. Я знаю по собі, інколи важко почати, бо страшно чим це все може закінчитися, які будуть результати. Мені здається сучасна лідерка – це така людина, яка може брати цю відповідальність не лише за себе, але й за інших людей.





– Ти співпрацюєш з Верховною Радою України. Скажи, як оцінюєш таку співпрацю: наскільки верхівка влади йде на зустріч громадським активісткам?

– Є конкретні депутати і депутатки, до яких можна звертатися з ініціативами, пропозиціями, – вони готові підтримувати ідеї гендерної рівності. Але якщо ми говоримо про якісь глобальні речі, і тут ми згадуємо як голосували щодо Стамбульської конвенції, то можна сказати, що критична маса ще не розуміє про що це і які від цього переваги. Я ніколи цього не приховувала і цим пишаюся, що у нас є постійна партнерка Ірина Суслова, у якої я працювала помічницею до того, як почала навчатися в аспірантурі. Зараз ми з нею співпрацюємо, вона допомагає у просуванні наших ініціатив, зокрема вона наша адвокатка, коли треба щось донести до депутатського корпусу. Тому що їй набагато простіше поговорити з депутатами, ніж громадським активісткам.

– Чи є реальні результати такої співпраці?

– Найуспішнішим кейсом співпраці активісток з Верховною Радою я вважаю Законопроект 6109 «Про забезпечення гендерної рівності в Збройних силах України», який вже підписаний Президентом України. Завдяки якому жінки і чоловіки мають рівні умови при укладенні контракту і мають однаковий вік виходу на пенсію.

У нас тепер вже є і перша жінка-генерал, якій президент вручив звання. Я тоді починала працювати як публічна консультантка, і до написання цього законопроекту я теж долучалася. Ми починали його писати разом з Марією Берлінською, Лесею Василенко, Стасом Івасиком. Були дуже непрості обговорення в комітетах, тому що важко було пояснити переваги, було дуже багато спекуляцій. Ми до останнього боялися, що щось піде не так під час фінального голосування, але все обійшлося. Це вдалося, і для мене – це супер приклад!

І другий класний приклад – скасування наказу Міністерства охорони здоров’я України про заборонені професії для жінок. До цього теж було долучено багато громадських організацій. Тут якраз відіграло вирішальну роль те, що підключились у тому числі депутатки з МФО «Рівні можливості» і Міністерство охорони здоров’я – завдяки такому об’єднанню зусиль вдалося скасувати наказ.

Його скасування обговорювалося не просто в суспільно-політичних ток-шоу, а навіть на звичайному радіо. Люди, не маючи жодного відношення до цієї теми, обурювалися тим заборонам. І це було дуже круто.

– Які топ-аргументи проти гендерної рівності висувають депутати?

– Не тільки депутати. Я чую на нарадах, у Міністерствах, від науковців про те, що гендерна рівність обмежує дітородну функцію, яка взагалі є тільки у жінки. Коли кажу: так чоловіки теж причетні до цього процесу і є, наприклад, роботи, що чоловікам теж шкодять, вони не можуть відповісти на це. Або: після того, як в Україні настане гендерна рівність, усі жінки будуть вимушені йти у шахти працювати. Загалом, якісь такі алогічні аргументи. Насправді, їх дуже багато, і де з ким вдається поспілкуватися, довести, що у нас взагалі-то багато речей вже прописані в Законі. Коли ти кажеш людині: «Подивись, це вже в законодавстві написано років з п'ятнадцять», тоді людина може скаже: «О-кей». А є люди, що не розуміють цього. Це наслідки стереотипів, що роками закладалися з вихованням, і це від посади не залежить.



– Що тобі хотілося б побачити в жіночому русі?

– Солідарність. У нас є конкуренція, що часом шкодить, коли нам треба чітко сформулювати меседж від жіночої спільноти. Це не вдається зробити швидко й оперативно, а інколи просто не вдається. Знову ж, ми бачимо різні радикальні організації: незалежно від того, що вони представляють різні конфесії, у них виходить домовитися й сказати якусь свою позицію дуже голосно. Жіночому руху цього не вистачає, і мені поки важко сказати через що.

Але ми вже маємо успішні приклади, коли ми бачили під Верховною Радою мітинг жіночих організацій про ухвалення квот на списки до політичних партій. І це було дійсно круто! Абсолютно різні організації підтримали один меседж, і він інакше зазвучав. Нам потрібно працювати над комунікацією в середині спільноти жінок.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»