Олег Марущенко - Гендерна рівність в аудиторії: пошуки оптимальної викладацької стратегії


В умовах демократизації сучасного світу, повороту до гуманістичної, «людиноцентристської» моделі освіти, забезпечення гендерної рівності у навчальному процесі вже давно сприймається як одне з ключових завдань розбудови освітньої системи, формування соціально справедливого суспільства.
Йдеться про створення таких умов навчального процесу, коли кожний, незалежно від статі, здобуває рівні права та можливості для пізнання, самореалізації, здійснення успішної освітньої траєкторії. Причому акцент варто зробити саме на можливостях. По-перше, права є більш очевидним, легко контрольованим рівнем соціальних відносин; по-друге, якраз права гендерні є доволі врегульованими на законодавчому рівні. Куди складніше з можливостями, тобто доступними, реальними механізмами, шляхами, способами реалізації законодавчо закріплених прав, адже освіта, як не дивно, є однією з найбільш дискримінаційних та дискримінуючих соціальних інституцій.
Позиція переважної більшості західних та вітчизняних спеціалістів (в Україні та на теренах колишнього СРСР даною проблемою впритул займаються Т. Говорун, О. Здравомислова, О. Кікінежді, Т. Котлова, О. Луценко, О. Плахотнік, Л. Попова, О. Ярська-Смірнова та інші) вказує на поширеність в сучасній освіті гендерно дискримінаційних практик, які не тільки заважають вільному розвитку жінок та чоловіків під час їхнього перебування в освітніх закладах, а й формують в них стійки, «обмежуючі орієнтири» відносно власного життєвого шляху: до чого прагнути, яку професію обирати, коли створювати сім’ю, як будувати кар’єру (і чи будувати її взагалі) тощо. Тобто освіта залишається потужним джерелом гендерної нерівності у суспільстві.
Відправною точкою у доведенні цього факту стало відкриття так званого «прихованого навчального плану» («hidden curriculum») [1]. Виявилося, що у навчальному процесі кожного закладу освіти існує певний прихований, «тіньовий» бік. Це ті соціально затребувані схеми, моделі сприйняття, мислення та дії, що транслюються паралельно і одночасно з навчальним контентом.
І роль викладача в цьому ледь не вирішальна, адже той є не тільки провідником навчального матеріалу (ілюстрації, тексти, завдання, вправи зазвичай містять чимало стереотипних інформаційних «меседжів» про місце та роль жінок / чоловіків у суспільстві; якщо викладач є гендерно некомпетентним і нечутливим, він, часто навіть не усвідомлюючи, ретранслює це), а й людиною з власними, часто стереотипними, поглядами. Вміння розпізнавати «зашифровані» у змісті освіти гендерні стереотипи, по можливості корегувати їхній вплив на учнівську свідомість, створювати свій, недискримінаційний стиль викладання – ось компоненти можливої викладацької стратегії щодо забезпечення гендерної рівності в аудиторії. Спроба окреслити принципи цієї стратегії стала метою даною публікації.
Серед найбільш типових «гендерних помилок», яких викладачі припускається в аудиторії, варто, передусім, виділити такі:
1. Викладач ділить студентів за гендерною ознакою (наприклад, розподіляючи групу на два сегменти, влаштовуючи змагання дівчат проти хлопців або просто протиставляючи статі одна одній). Тим більше це стає проблемою, коли іноземні студенти (зокрема, з арабських країн) сегрегуються в аудиторії за власною ініціативою. Завдання гендерно чутливого викладача – нівелювати будь-які проби встановити «статусність» на занятті.
2. Звертається до осіб обох статей по-різному (наприклад, до дівчини за іменем, до хлопця – за прізвищем), використовує різні для кожної статі інтонацію, міміку.
3. Дає хлопцям та дівчатам принципово різні завдання. Згідно проведених спостережень, перші частіше отримують вправи на кмітливість, креативність, критичне мислення, продукуванні власної оцінки; другі – на відтворення навчального матеріалу, на завдання більш фактологічного і менш творчого характеру.
4. Хлопців частіше стимулює до ініціативи, самовираження, активності, самостійності, наполегливої праці, чекаючи від них більш високих результатів (і публічно на цьому наголошуючи), особливо там, де потрібна логіка, абстрактне мислення. Дає їм більше шансів виправити помилку (особи чоловічої статі отримують від викладача, наприклад, до 20 % більше часу на усну відповідь). Вище оцінюються і результати їхньої роботи.
5. Активніше використовує методи роботи, що дають певну перевагу хлопцям – все, що засновано на принципі гострої конкуренції, змаганні, боротьбі за оцінку (змалку саме дітей чоловічої статі більше привчають до необхідності перемоги у конкурентній боротьбі; вищий розвиток цих навичок дає їм відчутну перевагу вже з середнього шкільного віку). Слід обережно інтегрувати в навчальний процес комп’ютерні технології у випадках, коли ті, за тією чи іншою причиною, стають безальтернативною формою роботи: наприклад, як показало минулорічне соціологічне дослідження у ХНМУ, проходження ПМК у комп’ютерному класі дало певну перевагу саме особам чоловічої статі і викликало куди більшу їхню задоволеність в порівнянні з дівчатами (внаслідок специфіки соціалізації чоловіки історично здобувають більш виражені, розвинуті навички поводження з технікою).
6. Викладач частіше звертається до студентів тієї статі, для якої цей предмет важливіший (вибір, як правило, ґрунтується на стереотипному розподілі дисциплін на «чоловічі» і «жіночі»: перші – це так звані точні науки, другі – «неточні», наприклад, гуманітарні).
7. По-різному пояснює незадовільну успішність: якщо це студент – недостатньою працездатністю, старанністю, посидючістю; якщо студентка – відсутністю здібностей, таланту.
8. По-різному сприймає звернення про допомогу: як недостатню підготовленість дівчини, і у той же час – як допитливість та розумність хлопця.
9. Більш прискіпливо ставиться до виконання дисциплінарних вимог дівчатами: виявлено, що при однаковому порушенні норм поведінки до представниць жіночої статі зазвичай застосовуються санкції, тоді як провина хлопців часто залишається без уваги: їм пробачаються дрібні огріхи і порушення, дівчата ж наче «не мають на них права» (наприклад, покарання хлопця за вигуки з місця менш вірогідна, ніж у випадку з дівчиною).
10. Викладач розповідає історії зі свого життя, пропагує, нав’язує власний досвід ґендерних відносин.
Спеціалісти з гендерних досліджень в освіті твердять, що навряд чи знайдеться хоч один викладач, який би не припускався означених вище дій по відношенню до своїх учнів. Очевидно, переважна більшість з таких «помилок» є результатом несвідомого застосування інкорпорованої, засвоєної особистістю культури суспільства, що передувала нинішнім соціокультурним тенденціям – більш інноваційним, відкритим до нового прогресивного досвіду, у тому числі педагогічного.
Проблема гендерної рівності – це, передусім, питання соціальної справедливості. Її забезпечення в аудиторії є справжнім мистецтвом комунікації та викладання, якому, безумовно, треба вчитися. Шляхи і технології розвитку гендерної компетенції, гендерної чутливості викладачів стануть темою майбутніх досліджень автора.

Література:
1. Jackson, P.W. Life in Classroom. – N.Y.: Holt, Rinehartand Winston, 1968.

Опубліковано:
Сучасний стан, проблеми та перспективи англомовного навчання у ХНМУ: матеріали XLV навч.-мет.конф. / кол.авт. – Харків: ХНМУ, 2011. – вип. 2. – С. 22-24.