“Зараз сексуальні домагання в університетах – значно гостріша проблема, ніж раніше” - активістка Марта Чумало




Марта Чумало – активістка і тренерка громадської організації «Центр «Жіночі перспективи». Пройшовши навчання в українсько-британському проекті для тренерок, вона розпочала свою громадську діяльність в Україні. Сфера її діяльності – допомога жінкам у кризових ситуаціях, гендерна рівність, фемінізм та протидія насильству над жінками. Сьогодні ми поговоримо про сексуальні домагання в університетах. Як захистити свої права та куди слід звертатися, а також чому в Україні досі не існує жодного позитивного судового рішення стосовно кривдників студенток.





Як фемінізм і активізм змінив ваше життя?


Я не пам'ятаю такого свідомого життєвого періоду, коли я була не феміністкою, а потім раптом стала нею. Я ще в університеті зрозуміла, що цей світ упереджений до жінок. Я пам’ятаю, що мене обурювала несправедливість з боку викладачів. Фемінізм мені дає в житті більше свободи і розуміння себе, своїх потреб. Він допомагає зробити життя моїх доньок толерантнішим до них: щоб вони не мусили відповідати тим очікуванням соціуму, щоб очікування змінювалися і вони вільніше дихали.

Я рідко коли зважаю на соціальні норми. Я стала більш чутливою до потреб інших жінок. Я не засуджую жінку, у якій би незрозумілій для мене ситуації вона не була. Навіть якщо вона живе за патріархатною моделлю, позиціонує себе як «берегиня» і виконує всі «традиційні» соціально-сконструйовані гендерні ролі. Я все одно не її звинувачую. Бо винна система, гендерний режим. Я намагаюся це розуміння передати іншим.

Пригадайте ситуацію, у який спосіб вас дискримінували викладачі університету?

У мене був досвід сексуального домагання, коли завідувач кафедри фізкультури примушував мене до вступу з ним у статевий зв’язок. Він не хотів мені ставити залік з фізкультури, поки я не погоджуся на секс із ним. Коли це примушування відбувалося, він зачинив двері, зняв штани та спідню білизну… Це був другий курс університету, я ще тоді не мала жодних статевих контактів. Тож для мене той досвід був досить травматичним.

У перший рік під час заліку я його обдурила: сказала, що я прийду до нього, але не прийшла. Я була старостою групи, тож сказала, що мені потрібно занести до деканату відомості, – а сама втекла.

Наступного навчального року я мала найкращу успішність з фізкультури. Напередодні заліку викладач сказав: «У мене немає ніяких проблем з вами, я готовий поставити вам залік, хоч зараз. Ви у мене найкраща студентка, але от завідувач кафедри до вас ще має запитання. Будь ласка, підійдіть до нього, він має написати допуск до заліку. Він каже, що минулого разу ви з ним так і не розрахувалися».

Я пішла, взявши з собою друзів та газовий балончик. У такий спосіб я себе захистила вдруге від сексуальних контактів з ним. А він викинув мою підписану залікову у двері. Ми довго потім обговорювали з друзями цю ситуацію. Зараз я розумію, що саме це обговорення допомогло мені її пережити...

Ви не намагалися подати скаргу в деканат?

На той час ні. Хоча зараз, спілкуючись зі студентками, я розумію, що сексуальні домагання в університетах – значно гостріша проблема, ніж раніше. Тому що тоді були принаймні якісь адміністративні (чи партійні) методи впливу на тих викладачів і вони боялися.

Я не думаю, що не була би зґвалтована, потрапивши у таку ситуацію сьогодні. А зараз це відбувається занадто часто. Студентки намагаються захищатися. Але скандали, які виходять на поверхню, показують рівень соціального спротиву цій темі: відстоюються та виправдовуються викладачі, а досвід дівчат, які стали жертвами сексуальних домагань, знецінюється, і самих дівчат часто звинувачують у цій ситуації…





Чому так стається?


Поки університети не визнають цю проблему, поки не будуть робити політики недопущення сексуальних домагань у стінах вишу, доки не будуть оприлюднювати випадки, коли вони реагують на ганебні вчинки викладачів, які здійснюють сексуальні домагання, доти ми не зсунемося з мертвої точки.

Я думаю, що ця проблема існує, бо немає структур, які б допомагали дівчатам відстояти права. Вони знаходяться в залежному стані. Ці викладачі у будь-який момент можуть зробити так, щоб дівчат відрахували за якусь академічну заборгованість. Тому багато хто воліє мовчати.

У мене також був досвід, коли мого брата в політехнічному інституті домагався викладач. Викладач запросив його додому складати залік. Коли студент має скласти 5 заліків і викладач йому каже: «Слухай, я не маю часу. Прийди до мене, я тут поряд з університетом живу, я тебе проатестую і поставлю залік», – то студент не має варіантів. Він мусить туди йти, бо викладач каже, що то єдиний варіант отримання заліку. Брат пішов. Викладач його споїв й вклав спати.

А вночі брат прокинувся від того, що з нього стягували одяг. Він вдарив викладача й пішов звідти. Після того він ще кілька заліків отримував без проблем, бо викладач боявся викриття.




Які дії можна кваліфікувати як сексуальні домагання?

Це будь-яке примушування до статевого контакту, сексуальні переслідування, небажані дотики, обійми, коментарі з сексуальним підтекстом, непристойні жести, демонстрування (чи надсилання через соціальні мережі) зображень, що мають сексуальний характер. Це часто створення несприятливої атмосфери, коли людина відчуває примус до вступу у статеві контакти. Якщо говорити про студенток та викладачів, то це складання заліків чи іспитів у індивідуальному режимі, без свідків, відмова в оцінюванні через надумані причини та відразу ж заспокоєння з натяками подвійного змісту: «Ви не переживайте, усе буде добре! Усе залежить лише від вас, якщо будете розумницею – залік отримаєте без проблем!»

Як же вчиняти дівчатам, потрапивши у такі ситуації, щоби залишитися в університеті і не втратити обличчя перед соціумом?

За 20 років, на жаль, я не бачила жодної позитивної судової практики щодо викладачів-кривдників. Ці справи в суді “розсипаються” через брак доказів. Або дівчата про це не говорять: не згадують, бо, з одного боку, тиснуть кривдники, а з іншого – вони соромляться, зважають на те, що люди, зокрема батьки, скажуть, як відреагує соціум. Навпаки, є небезпека, що викладач притягне студентку до відповідальності за приниження честі і гідності та заподіяння шкоди його діловій репутації.

У таких ситуаціях існує великий тиск і залежність від вишу. Перед дівчиною постає вибір: чи закінчити їй університет, чи відстояти свої права?.. Як правило, вони обирають навчання.

Знадобиться досить сильний внутрішній ресурс, щоб дівчина змогла говорити про те, що з нею відбувалося і як це вплинуло. І не соромитися, що десь хтось мамі у церкві чи на ринку скаже, що її донька – студентська повія. Я вважаю, що це виклик, який ми ще довго будемо мати в Україні. Це тема, що стоїть поряд зі зґвалтуванням у шлюбі. Це дві табуйовані теми, на які ми ще не розплющили очі.

Який алгоритм дій, аби допомогти собі після сексуальних домагань?

Не залишатися самій. Розуміти, що я не винна в тому, що сталося, винний він, адже він зловживає владою та силою. Це сталося не тому, що я спровокувала... Якщо є така можливість, відразу звернутися в поліцію. Також слід підключати жіночі й феміністичні організації, які є найближчими до цього навчального закладу. Вони мають підтримувати.

Ми завжди закликаємо, щоб дівчата зверталися до нас (Центр «Жіночі перспективи»). Якщо дівчина буде готова про це говорити, якщо готова захищати свої права – ми візьмемо на себе всі бюрократичні процедури; якщо не схоче розголосу – ми теж підтримаємо її вибір і не будемо тиснути. Ми орієнтовані на забезпечення її безпеки та потреб. До нас дуже часто звертаються, кажучи, що їм важливо закінчити навчальний заклад. Я знаю, що це будуть проблеми не тільки з цим викладачем, але й з іншими, бо є солідарність між викладачами, котрі карають студентку за те, що вона виносить сміття з альма-матер.





Чи існує таємний хід, щоб і покарати кривдника, і залишитися в університеті?


За будь-яких обставин студентка ризикує своїм навчанням. Я би радила записувати домагання на аудіо і відео. Зараз існує купа можливостей зйомки на приховану камеру. Також у жодному разі не слід погоджуватися на індивідуальні зустрічі: беріть із собою подругу чи друга – це часто може допомогти. Ще студентські організації мають проводити інформаційні кампанії та підтримувати своїх – це теж може допомагати.

Як в Європі реагують на випадки сексуального домагання?

У багатьох західних країнах у справах про сексуальні домагання існує презумпція вини. Коли дівчина приходить і каже, що щодо неї здійснюються сексуальні домагання, то підозрюваний (чи структура, яка його наймає) має доводити, що це неможливо. Не жінка доводить, що це було, а працедавець, університет, має показати політику, усі процедури (скажімо, що цей викладач не мусив і не залишався з нею наодинці, що він завжди приймає студенток групами, ніколи не запрошує їх додому або на індивідуальні заняття).

Університет доводить, що його система працює так, аби сексуальні домагання не були можливі в його стінах. Якщо це якийсь індивідуальний регламент, то з відчиненими навстіж дверима. Прозорі стіни, які унеможливлюють усамітнення тощо.

Невже в Україні досі немає жодної успішної справи?

Я про таке не чула. Була колись справа про сексуальні домагання на робочому місці, здається, у Харкові. Представник німецької компанії домагався до жінки. Він не знав мови, робив це у присутності перекладачки, яка потім свідчила в суді. Але навіть за таких умов згодом справа “розсипалася”.




Що більше впливає на “розсипання” цих справ: соціальний осуд і неготовність бачити проблему чи недосконалість законодавчої системи?

І те і інше, і сильний тиск, що відразу йде на постраждалих. У нас у Львові було кілька справ. До нас звернулася жінка з місцевого хору, де диригент домагався сексуальних стосунків за продовження контракту. Ця жінка дізналася, що з її колегами відбувається те саме, вони вже навіть об’єдналися, сказали, що будуть свідчити і з нашою допомогою написали звернення в орган влади, до якого належить цей хор. Та все вийшло за звичним сценарієм: кривдник тисне, підкуповує або в якийсь інший спосіб чинить вплив на цих жінок – і вони забирають заяви. Звісно, на це впливає також сором та страх, що хтось раптом подумає, ніби жінка сама винна.

У нас був також випадок, коли директор приватної фірми грубо домагався до своєї працівниці. Були навіть експертизи про тілесні ушкодження. У неї залишилися величезні синці: вона намагалася з цього кабінету втекти, а він її тримав – буквально пальці відбилися на її руках. Й однаково справа не дійшла до позитивного рішення для цієї жінки.

Я вважаю, що ми зрушимо з мертвої точки щодо сексуальних домагань у навчальних закладах лише після того, як почнемо системно підходити до цієї проблеми з різних боків: по-перше, потрібні розроблені якісні політики недопущення сексуальних домагань у стінах вишів; по-друге, дуже важливі кілька достатньо суворих покарань щодо кривдників, також важливими є діяльність студентських організацій, органів самоврядування та профспілок, жіночих і феміністичних об'єднань у вишах (зокрема гендерних центрів), широке висвітлення цих прецедентів у ЗМІ. Тільки після того, як дівчата повірять, що вони не самі та що їхні права можна дійсно відстояти,  –  лише тоді вони почнуть звертатися до правоохоронців та суду. А поки що ці ситуації так і залишатимуться без покарання...

Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, власна кореспондентка ГІАЦ «КРОНА»