ЯКЕ ВОНО, ЖИТТЯ ПІСЛЯ 40? Стаття з нового числа Гендерного журналу "Я" з теми "Гендер і активізм", яке днями побачить світ




Оксана Давиденко

ЯКЕ ВОНО, ЖИТТЯ ПІСЛЯ 40?


Відповідно до статистичних даних, більшість населення України складають жінки [i]. На початку 2017-го року серед 22 770 325 жінок, котрі входять у кількість постійного населення [ii], 55,05 % – це жінки, яким понад 40 років. Цілком логічним було б саме більшості визначати, диктувати правила, формуючи умови для комфортного та безпечного життя чи власного розвитку. Натомість, результати загальнонаціонального дослідження «Що українці знають і думають про права людини» демонструють нам дивну картину: топ-10 ознак, за якими найчастіше дискримінують людей в Україні, очолює дискримінація за ознакою віку. На це вказали 37,4 % опитаних [iii]. Додамо, що респонденти/-ки з усієї України стверджували про наявність дискримінації за кількома ознаками, а відчуття дискримінації за віком та станом здоров’я наявне у старших осіб [iv]. Чому ж жінки, старші за 40 років, які складають майже 30 % усього населення України, мають значно менше можливостей для розвитку, працевлаштування, а як результат – депресивний стан та зневіру у власних силах?

Дитинство, юність нинішніх сорока- та п’ятдесятирічних жінок минали ще у період існування СРСР. І хоч на формування їхнього світогляду мали значний вплив штампи у вигляді, наприклад, мухінських «Робітника та колгоспниці», закарбованих у бронзі, гендерна рівність була поняттям, декларативним та далеким від дійсного стану рівноправ’я чоловіка і жінки. Саме тоді, напевно, й закладались у їхньому світосприйнятті паростки стереотипного мислення, які ми отримали у вигляді «спадщини» засвоєних понять «жінка-берегиня», «жіночі професії», «жіноче щастя».

Запитайте у багатьох жінок після 40 про образ «жінки-берегині», й у відповідь почуєте розповідь про поважну перфектну хранительку сімейного затишку, яка, виконуючи обов’язок, усе своє життя присвячує родині, дітям. Але час минає, діти «берегинь» виростають і воліють самостійності, від’їжджають, залишаючи батьків віч-на-віч із своїми особистими проблемами, з якими під силу впоратися геть не кожній парі з тривалим досвідом подружнього життя. На жаль, українська статистика не досліджує вік осіб, які наполягають на офіційному розірванні шлюбу, але на тлі статистичних даних зниження кількості розлучень у цифровому вираженні, саме жінки у 40-50 років стають одинокими [v].

Для жінки, яка значну частину життя присвятила виконанню репродуктивної чи доглядової праці, контролюючи та забезпечуючи життєздатність цілої родини, усвідомлення відсутності освіти та нереалізованість в професійній сфері приходить як грім серед ясного неба. Після розлучення постають питання на кшталт «Як тепер заробляти на життя?» або «Що я вмію і можу робити?», і тоді очевидними стають наслідки неусвідомленого та неідентифікованого економічного насильства. На жаль, ще не здійснювалося серйозних досліджень кількості жінок, абсолютно фінансово залежних від чоловіка, хоча в законодавстві України вияви економічного насильства тепер чітко окреслені [vi].



Ілюстрації Марії Чорної


Це вдома, а на роботі? Під тиском стереотипів, фізичного і морального навантаження у вигляді купи обов’язків, професійна реалізація жінок стала привабливою у традиційно «жіночий сфері» – бюджетній. Але задекларовані стабільність та соцпакет не компенсувались низькою зарплатнею та наявністю «скляної стелі» – відсутністю можливості кар’єрного зростання, а відповідно й зростання фінансових можливостей. Тому й став наявним навіть у бюджетній сфері процес переходу до нетипової зайнятості, як от перехід на строкові трудові договори [vii]. Жінкам, які намагались реалізувати себе у сферах, традиційно закріплених за чоловіками, доводилось відчувати якнайменше дискомфорт, а то й відвертий тиск. І хоч законодавча заборона частини робіт і професій, які можуть виконувати жінки, у грудні 2017-го року була знята, але ж це швидше здобутки для наступних поколінь. Тільки-от ті, хто вже відпрацювали з десяток років на важких роботах без належного запису у трудових книжках, зараз навряд чи доведуть свою причетність до реального виконання важкої, а тому й добре оплачуваної роботи. На тлі наявного розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, який за останніми показниками за ІІ квартал 2018-го року складає 21,5% (7800 грн. середньомісячна заробітна плата жінок, 9930 – чоловіків [viii]), стає очевидним також і розрив у пенсійному забезпеченні, який безперечно виникне у майбутньому. Варто згадати, що багато з жінок, яким зараз 40-50 років, мали досвід атипової праці, тобто працювали, взагалі ніяк не оформлюючи трудові відносини, і, відповідно, цей реально відпрацьований проміжок часу не увійде до стажу при нарахування пенсії.

І, нарешті, «жіноче щастя», яке до сих пір є чимось схожим на печери Алі-Баби: всі про нього чули, але не бачили. Принаймні можна сміливо стверджувати, що у кожної жінки воно різне й цілком імовірно, що після 40 років уявлення про нього істотно відрізнятиметься від уявлень про «жіноче щастя» двадцятирічної дівчини. У багатьох це породжує думку, що часу на страхи й роздуми вже немає, а оскільки кожного дня життя дарує величезну кількість можливостей, то й маленький, започаткований затятою домогосподаркою стартап, завдяки шаленому бажанню та невпинній працездатності може перетворитись, наприклад, на цех з виробництва кондитерських виробів чи пекарню. Безперечно, можна навести приклади жінок, які після 40 років змінили своє життя, йдучи «у нікуди», але потім про це жодного разу не пожалкували. Якщо пильніше придивитись до свого оточення, такі жінки обов’язково знайдуться у кожної/-го з тих, хто читає цю статтю.

Але ж що робити тим жінкам за 40, які не мають стартапів, лишились без фінансового забезпечення та підтримки? Давати поради – заняття досить невдячне, а от декілька спостережень можуть надихнути на нові досягнення.

 

«Жіноче щастя» чимось схоже на печери Алі-Баби: всі про нього чули, але не бачили»



Оскільки молодь від’їжджає на навчання за кордон, вікові обмеження при прийнятті на роботу заборонені законодавством, а до атипової праці активно привертається увага соціологічної та медійної спільнот, жінкам варто сміливіше заявляти про свої права: кадровий голод на ринку праці дає більше можливостей для працевлаштування, формуючи у працедавців відповідальне та свідоме ставлення до кадрів. Посилаючись на в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Валерія Ярошенко, інтернет-видання «Рortal.Lviv.ua» наводить цікаві дані. За сприяння служби зайнятості, протягом січня 2018-го року отримали роботу 48,0 тис. осіб, з яких 50 % жінок і 50 % чоловіків [ix]. Тільки-от у цифровому вираженні жінки все ж активніші у пошуках місця роботи: 24,1 тис. жінок проти 23,9 тис. чоловіків. І навчались задля конкурентоспроможності на ринку праці жінки також активніше: у січні 2018-го року до професійного навчання за направленням Державної служби зайнятості було залучено 16,0 тис. безробітних, серед яких 54 % (8,6 тис. осіб) безробітних жінок та 46 % (7,4 тис. осіб) чоловіків [x]. До того ж досвід виживання у 90-ті роки подарував багатьом жінкам 40-50 років безцінну якість – вміння адаптуватись до різних обставин життя, опановувати нові навички чи шукати інформацію, потрібну для розвитку. При цьому перелік джерел пошуку необмежений: від бабусиних порад, за допомогою яких створюються автентичні речі, до пошуків у відкритих електронних бібліотеках, відомих на весь світ, та інших оригінальних ідей. Спогади далекого дитинства та розповіді бабусь наштовхують жінок на розвиток у творчій сфері, а у поєднанні з підприємницьким хистом – у сфері бізнесу. Вишиванки ручної роботи – не просто відновлення народних традицій, це й реальна можливість фінансової незалежності.

Ще одне спостереження стосується більш сучасної сфери. Завдяки пральним машинам і мультиваркам вивільнився час, який забирала домашня праця. Натомість поява нових суперсучасних гаджетів подарувала не тільки можливість спілкування у соціальних мережах, а й можливості заробітку. Ведення особистих блогів чи каналів на You Tube на різну тематику, надання освітніх послуг у вигляді цілком професійних занять – ще одна можливість жінці проявити себе. До речі, створення контенту штучним інтелектом ще не настільки розповсюджено, щоб позбавити можливостей представниць гуманітарних професій виконувати копірайтерську роботу чи менеджерську роботу з інтернет-продажів.


Ілюстрації Марії Чорної


Важливою є також тема громадської активності чи волонтерства. Уміння, навички чи вільний час – усе це можна свідомо дарувати тим, хто потребує. Вияви можуть бути дуже різними, залежно від потреб часу, кола спілкування чи бажань самих жінок: пошиття білизни для солдат, плетіння маскувальних сіток, допомога в організації та проведенні майстер-класів, воркшопів чи благодійних забігів. Саме участь в роботі громадських організацій – ще одна можливість для жінок не тільки згуртуватись навколо вирішення проблем, а й знайти коло однодумиць. Така активність потребує багато зусиль, часу і, що головне, багато людських ресурсів. І тут досвідчені, з твердою життєвою позицією жінки, мають можливість реалізувати власний потенціал, використовуючи набутий практичний досвід та знання.

В останні роки прийшло розуміння важливості взаємної підтримки і створення жіночих мереж та коворкінгів, які надають змогу не тільки отримати нові знайомства й спілкування, а і безкоштовно навчатись у рамках взаємодопомоги. Ідея жіночих клубів була популярною в Америці ще на початку ХХ сторіччя, а в останні роки відродилась знову у вигляді просторів, облаштованих для роботи та відпочинку жінок. Згідно прогнозів Bloomberg, жіночі простори, куди вхід чоловікам заборонений, стануть новим трендом у найближчі роки. Ще рік тому одна із засновниць проекту жіночого коворкінгу Одрі Гельман заявляла про своє бажання вийти на міжнародний рівень та відкрити центри не тільки у Нью-Йорку, а і в інших містах США та європейських столицях [xi]. Сьогодні жіночий простір «Creative Women Space» вже працює у Києві, а багато активних жінок шукають фінансування для відкриття коворкінгів для жінок у своїх містах.

Отож, адаптуючи наявні знання та навички до вимог сучасного ринку, не цураючись навчання, яке завдяки досягненням інформаційної сфери є безкоштовним, жінки мають безліч можливостей, на які варто звернути увагу. Тому не вірте у статистику і сміливо втілюйте в життя принцип Уїнстона Черчілля: «Ні за що не повірю у статистику, до зміни якої я не докладу руку».


Випуск журналу здійснюється за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля



[i] Державна служба статистики України. Демографічний щорічник. Населення України за 2016 рік.  – 2017. – С. 16.

[ii] Там же. – С. 20-22.

[iii] Що українці знають і думають про права людини: загальнонаціональне дослідження / [ І.Бекешкіна, Т.Печончик, В.Яворський та ін. ].; під заг. ред. Т. Печончик. – Київ, 2017. – С. 68. 

[iv] Там же. – С. 68, 70.

[v] Державна служба статистики України. Демографічний щорічник. Населення України за 2016 рік. – 2017. – С. 67.

[vi] Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: еРеhttp://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19.

[vii] Атипичная занятость и прекаризация труда в Украине / под. редакцией В.Дудина и З.Поповича. Киев: Центр социальных и трудовых исследований, 2017. – С. 23.

[viii] Державна служба статистики України. Середньомісячна заробітна плата за статтю та регіонами за квартал у 2018 році. Доступ 21.09.2018:  http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2018/gdn/smzp_zs/smzp_zs_reg/smzp_zs_reg_u_18.xlsx.

[ix] https://portal.lviv.ua/news/2018/03/07/bezrobitnih-zhinok-v-ukrayini-bilshe-nizh-cholovikiv-derzhavna-sluzhba-zaynyatosti.

[x] Там же.

[xi] https://gloss.ua/lifestyle/119901-kak-ustroen-zhens.


Завантажити більше чисел Журналу «Я»