ІРИНА СУСЛОВА: «Жіночим організаціям зараз треба об’єднуватися»

У 26 років Ірина Суслова стала депутаткою Верховної ради України й активно включилась в процес подолання гендерної нерівності в суспільстві. При цьому їй довелося боротися з ейджизмом та несприйняттям себе як фахівчині з боку чоловіків-колег. Пані Ірина очолює Підкомітет з питань гендерної рівності та недискримінації. Вона піднімає соціально гострі питання, зокрема, гендерного дисбалансу в політиці, скасування списку заборонених для жінок професій, рівних умов проходження військової служби для жінок і чоловіків тощо.

 


Аліна Курлович: Ви щойно повернулися з Франції, де були на Всесвітньому форумі демократії. Кілька слів про поїздку й те, як світова спільнота оцінює українські жіночі ініціативи?

Ірина Суслова: Уперше на Парламентській Асамблеї Ради Європи громадський сектор України презентував свій проект з подолання гендерної дискримінації. Його представляла громадська жіноча організація “Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних”. Загалом на форумі представили понад двадцять ініціатив з усього світу. Конкурс був досить потужний, а українська делегація – однією з найбільших. До неї увійшли представниці громадянського суспільства, феміністичних організацій, органів місцевого самоврядування, депутатки місцевих рад.

Участь у Всесвітньому форумі – визнання дієвості українського жіночого руху. Дуже добрий знак, що велика кількість представниць/-ків громадянського суспільства долучаються до вирішення проблем гендерної рівності.

 

АК: Ви активно співпрацюєте з жіночими організаціями. Як ви оцінюєте жіночий / феміністичний рух? І, власне, саму вашу співпрацю?

ІС: Мені здається, жіночим організаціям зараз треба об’єднуватися. Не просто працювати, умовно кажучи, кожна на себе, а мати спільний план дій – як це відбувається, наприклад, у Польщі. Жіночі організації там збираються на Жіночий конгрес, до якого готуються усі активістки. Створюється план дій на наступний рік, який має декілька складових: на національному, регіональному рівнях та на рівні органів місцевого самоврядування (села і селища). Кожна організація рухається згідно з цим планом і тоді вони доповнюють й підсилюють одна одну, стають більш потужними й дієвими.

АК: У нас теж скликається Український Жіночий конгрес. Як ви думаєте: чи є він дієвим наразі?

ІС: Річ у тому, що він проходить лише раз на рік, а цього замало. І він ще не набув такого великого впливу. Досягти такого рівня координації жіночого руху, який є в Польщі, ми ще не можемо, але  вони йшли до цього тривалий час. Головне, що ми рухаємося в потрібному напрямку.

АК: Над якими питаннями ви зараз працюєте у Підкомітеті з питань гендерної рівності та недискримінації?

ІС: Наразі ми працюємо над програмою для ромської громади. Наше головне завдання – спростити їм механізм отримання документів (свідоцтва про народження, паспорти). Запустити вечірні школи, щоб люди, які вже досягли повноліття, могли отримати базову освіту. Якщо вони будуть мати документи, будуть вміти читати, писати, то зможуть працевлаштуватися та приносити користь державі, законно заробляючи на життя. Дітей ромської спільноти треба інтегрувати у звичайні школи: не може бути і мови про створення окремих шкіл для національних громад. На жаль, така практика існує сьогодні на Закарпатті. Дуже сумнівна практика, бо школи у яких навчаються виключно ромські діти, мають низький рівень кваліфікації педагогів та низький рівень учнівських знань. Тобто, де-юре, навчання відбувається, але, де-факто, результат мінімальний. Середній показник атестатів про завершення середньої освіти у цих школах такий: на 100 дітей, які пішли у перший клас, тільки 1% отримує атестат про отримання середньої освіти.

Це взагалі катастрофічний показник, причиною якого є також традиції та стереотипи ромів, які потрібно долати. Скажімо, ромська дівчинка в 6 класі виходить заміж. У 8-9 класі (у 13-14 років!) вона вже народжує. Відповідно хлопчиків, які отримують середню освіту, набагато більше, ніж дівчат.

 

АК: Чому існує такий супротив гендерній рівності в Парламенті?

ІС: Маємо проблему дефініції «гендер», яка викликає в декого супротив. У нас в це поняття заклали все що завгодно, крім того, що воно насправді означає. Якщо говорити про депутатський корпус, то напевне заважає ще й конкуренція. Існує колосальне недопредставлення жінок, їхньої думки на національному рівні. В Україні проживає 52% жінок, а в Парламенті  - їх всього 12 %. Коли піднімається питання, що жінки недопредставлені в Парламенті і в них відсутня можливість впливати на політичні рішення, чоловіки говорять: «Так хто їм заважає!?» А корінь проблеми в економічній нерівності, неспроможності жінки фінансувати власну передвиборну кампанію. В результаті до Парламенту пройшло за мажоритарними округами всього три жінки із понад 200 депутатів.

Якщо працюватиме квота для жінок на рівні 30%, то чоловіки розумітимуть, що їх буде на 18% менше, і відповідно значно посилиться конкуренція. Тому вони намагаються уникнути такої ситуації. Це дуже прикро, адже жінки здатні зробити свій вагомий внесок у подолання корупції, соціальної нерівності, досягнення справедливості, врахування потреб усіх категорій населення.

Жінки більш схильні вирішувати соціальні проблеми. Якщо ми говоримо про питання наявності садочків, шкіл, лікарень, соціальних служб – цим часто займаються жінки. Незважаючи на те, що профільні парламентські Комітети можуть очолювати чоловіки, ініціаторками змін виступають саме жінки. Їх досить мало, але вони намагаються бути багатофункціональними і заміняти своїх колежанок у різних комісіях.

Якби жінок у Верховній Раді було більше, навантаження на кожну з нас зменшилось б. Зараз же змушені працювати в кількох напрямках одночасно. Наприклад, я одночасно займаюся питаннями гендерної рівності, захистом онкохворих, питанням сертифікації препаратів для дітей, які хворі на вади серця, подоланням корупції в системі освіти, боротьбою з дискримінацією ромів та з безгромадянством, захистом прав ВПО. Чоловіки також це роблять, але не завжди пропускають все це через себе, не віддаються вирішенню проблем на всі 100%.

АК: Яка тема пов’язана з гендерною рівністю у Парламенті стала найбільш дискусійною?

ІС: Мабуть, це ратифікація Стамбульської конвенції. Усі сказали, що «гендер – це диявол» і її не можна ратифіковувати, адже там написано, що гендер – це легалізація соціальних ролей. А що таке соціальна роль, багатьом колегам незрозуміло.

Чомусь частина народних депутатів вважає, що для українського Парламенту «гендеру» не повинно бути. Я навіть отримувала неофіційну пропозицію: «А давай перейменуємо твій Підкомітет і назвемо його Підкомітетом з питань рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».

Треба усвідомлювати, що соціальна роль – це те, що ми виконуємо у певний проміжок часу при певних обставинах. Зараз ми з вами розмовляємо і я говорю як депутатка, через 10 хвилин я буду за кермом, де я матиму роль водійки, ще за 20 хвилин я приїду до брата, де стану сестрою. Ось це і є соціальною роллю. Як депутатка я озвучую одні речі, адже маю певні зобов’язання перед виборцями. Коли я сестра – можу поводитися абсолютно по-іншому. У нас, на жаль, вкладають у слово «гендер» якісь незрозумілі речі, на зразок, що це мало не боротьба проти Бога. Я вірю у Бога, ходжу до церкви, але це не заважає мені перейматися питаннями гендерної рівності і мати повагу до тих людей, які обирають  певну соціальну роль.

АК: Як ви оцінюєте законодавство України в цьому аспекті?

ІС: Теоретично законодавство у нас пречудове! Але найбільша проблема полягає у тому, що нормативно-правові акти, урядові стратегії, національні плани розробляються, але потім просто не виконуються та не фінансуються.

Красномовний приклад – це ромська стратегія. Вона діє більше трьох років, але через відсутність фінансування справа соціалізації ромів так і не зрушила з місця. Проблеми лише накопичуються і це загрожує державі серйозними негативними наслідками.

АК: Що у планах змінити найближчим часом?

ІС: Ми завершуємо напрацювання документу, що дозволить реалізувати ромську стратегію. Далі будемо займатися забезпеченням прав осіб без громадянства, яких у нас сьогодні орієнтовно 35 тисяч. Інше надважливе завдання, щоб Верховна Рада схвалила рекомендації парламентських слухань про жінок з соціально вразливих груп.Це ромські жінки, жінки, які відбувають покарання, жінки з інвалідністю, ВІЛ-інфіковані. Ми хочемо ухвалити цей документ, і уряд буде змушений його виконувати і вирішувати ці питання.Загалом, простір для подальших дій надзвичайно широкий і жінки в парламенті мотивовані до того, щоб зробити суспільство більш гендерно чутливим й відкрити мільйонам українок шлях до самореалізації.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, власна кореспондентка ГІАЦ «КРОНА»