ЛЮДМИЛА ГУСЛЯКОВА. Координаторка Гендерної експертної платформи, національна експертка з гендерної політики:

– У 2009 році на базі "КРОНИ" створено Гендерну експертну платформу як асоціацію незалежних українських експертів для проведення кваліфікованих гендерних досліджень у різних галузях знання та практики з метою впливати на державну гендерну політику.
На сьогодні Гендерна експертна платформа об’єднує визнаних фахівців, які мають наукові ступені й велику кількість значущих публікацій в Україні та за її межами, однак не бажають обмежуватися суто академічною діяльністю, а хотіли б бачити практичне втілення своїх ідей та результатів досліджень.
Дослідження, що їх проводять фахівці Гендерної експертної платформи, стосуються таких практичних сфер, як освіта, законодавство, армія, бізнес, мас-медіа та ін. Результати досліджень стають широко відомими й виступають інструментом для лобіювання гендерних проектів у відповідних міністерствах України та інших інституціях.
Як на мене, гендерна експертна платформа насамперед має на меті підвищувати якість і ефективність презентування гендерних знань у системах середньої та вищої освіти; сприяти вдосконаленню гендерного законодавства України та практики його застосування; підвищувати професіоналізм ЗМІ у висвітленні гендерних проблем, трансформації стереотипів і формуванні більш гендерно чутливої та гендерно компетентної громадської думки.
Утім, аби якнайточніше сформулювати завдання та перспективи новоутвореної структури, я попросила експерток і експертів презентувати себе та висловити власну точку зору щодо
доцільності нашого кроку.

ОКСАНА КІСЬ. Кандидат історичних наук, наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, голова львівського Науково-дослідного центру "Жінка і суспільство", авторка книги "Жінка в традиційній українській культурі" (Львів, 2008) та численних наукових публікацій з проблем вивчення жіночої історії та актуальних питань гендерної рівності в Україні; сучасні наукові зацікавлення зосереджені в ділянці усної жіночої історії та феміністської антропології.

– Вивчення становища українського жіноцтва в межах народознавчих та історичних досліджень, започатковані в другій половині ХІХ ст., були перервані на кілька десятиліть і відродилися лише зі здобуттям Україною незалежності. Саме на початку 1990-х зароджуються в Україні й гендерні студії. За час, що минув, українські гендерні дослідження (а разом із ними й суспільний рух за гендерну рівність) пройшли кілька важливих етапів становлення (почасти спираємося на періодизацію, яку запропонувала Зоя Хоткіна, див.: Хоткина З. Гендерным исследованиям в России – десять лет! // Общественные науки и современность. – 2000. – №4. – С. 21–26 – прим. О. К.), серед яких можна виділити такі:

1991–1994 – період знайомства, надолужування та самоосвіти – нова (феміністська та гендерна) парадигма вперше артикульована в науковому дискурсі Соломією Павличко ("Слово і час"  1991); дослідники прагнуть опанувати теоретичні й методологічні здобутки гендерних досліджень Заходу та роблять перші спроби застосувати їх на українському матеріалі; жіночі громадські організації відчайдушно шукають ідеологічне підґрунтя для своєї діяльності.
1995–1999 – період самоствердження та первинної інституціоналізації – створено низку незалежних центрів гендерних досліджень (Київ, Харків, Одеса, Львів); відбулися всеукраїнські наукові конференції; опубліковано перші переклади класичних праць (Сімона де Бовуар, Кейт Міллет, Бетке Елштайн, Марта Богачевська-Хом’як та ін.) і перші власне українські дослідження (Людмила Смоляр, Наталія Лавріненко); започатковано перше фахове періодичне наукове видання – журнал «Гендерные исследования» (Харків).
2000–2005 – період самоусвідомлення, консолідації та легітимізації – стрімко зростає кількість і кваліфікація науковців, які досліджують гендерні аспекти в різних галузях та викладають відповідні курси у вищій школі; зроблено перші спроби створити професіональну асоціацію фахівців із гендерних студій (за ініціативою Наталії Чухим та Людмили Смоляр); опубліковано низку ґрунтовних вітчизняних досліджень із гендерної проблематики, наукових збірників, спеціальних підручників, спецвипусків періодичних видань; започатковано зміни в законодавстві (Сімейний кодекс, 2001; Закон про попередження домашнього насильства, 2001; зміни до Кримінального й Адміністративного кодексів та ін.); потужні всеукраїнські та впливові регіональні жіночі громадські організації  набули виразної спеціалізації у своїй діяльності.
2006 – донині – період зрілості, активних дій та практичного застосування знань і досвіду – відбувається об’єднання зусиль державних органів, науки і громадських організацій щодо подолання гендерної дискримінації; накопичені знання, досвід та потенціал науковців і активістів починають втілюватись у масштабних системних проектах та програмах; відбулося законодавче закріплення та здобуто державну підтримку впровадження принципів гендерної рівності (Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні», набув чинності з 1.01.2006; Державна програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р., ухвалена 27.12.2006); жіночі громадські організації вперше заявляють протести проти гендерної дискримінації відкритими публічними акціями; захищено низку докторських дисертацій із гендерної проблематики (Олена Стяжкіна, Оксана Маланчук-Рибак, Олена Горошко, Ірина Жеребкіна та ін.).
 
Нинішній етап розвитку гендерної ситуації в Україні вирізняється зростанням масштабів "гендерної просвіти" різних категорій службовців, дедалі ширшим урахуванням фактора гендеру в соціально-економічних розрахунках і політичній боротьбі, стрімким підвищенням інтересу до гендерних досліджень серед студентів ВНЗ та широкого загалу, набуттям ваги гендерних аспектів і в міжнародних відносинах.

У такому контексті неможливо ігнорувати суспільний запит на висококваліфікованих фахівців із гендерної проблематики в різноманітних галузях. В Україні вже сформувалася значна кількість зрілих спеціалістів, які мають глибокі теоретичні знання та чималий практичний досвід у гендерних дослідженнях, викладанні гендерних студій та реалізації практичних проектів з упровадження гендерної рівності, які здатні дати професійну оцінку, здійснити експертизу, надати спеціалізовані консультації, виконати дослідження, розробити рекомендації чи запропонувати освітні програми різного рівня та спрямування з питань, що стосуються гендерних відносин у будь-якій сфері суспільно-політичного, соціально-економічного чи культурно-освітнього життя українців. Утім, найчастіше вони розпорошені по різних містах та інституціях і не мають повноцінного середовища для фахового спілкування та обміну інформацією. Діючи поодинці, вони часто витрачають забагато часу й зусиль на подолання різноманітних бюрократичних перешкод, інформаційних блокад, стереотипів та упереджень, що суттєво знижує ефективність їхньої праці. Задля глибоких системних змін у гендерних відносинах в Україні постійна співпраця фахівців різного спрямування просто необхідна. Понад те, вироблення певних спільних стандартів гендерних досліджень і оприлюднення успішних практик гендерних перетворень вимагають створити динамічну всеукраїнську мережу експертів із гендерної проблематики. Така мережа дала б змогу здійснювати активний інформаційний обмін, зробила б доступними численні важливі ресурси (насамперед дослідницькі), пришвидшила б оперативне реагування гендерно чутливої громадськості на факти гендерної дискримінації різного рівня та ін. Діючи спільно, компетентно й динамічно, ми справді маємо більше шансів досягти якісних змін у нашому суспільстві. Тож ініціатива Гендерного інформаційно-аналітичного центру "КРОНА" є вкрай важливою та своєчасною. Обрані напрями діяльності: освіта, ЗМІ та право – не випадкові, адже перші два є чи не головними агентами гендерної соціалізації, а від якості чинного законодавства залежать реальні гарантії правового забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків. Відкритість і демократизм ініційованої "КРОНОЮ" спільноти фахівців, авторитет і професійність її учасників, доступність нагромаджених інформаційно-аналітичних ресурсів, технічне забезпечення безперервності комунікативних потоків – ось лише кілька чинників, що є запорукою успішності та ефективності роботи подібної експертної платформи. Консолідована позиція національно визнаних експертів з актуальних гендерних проблем, без сумніву, матиме більший вплив на прийняття важливих рішень загальноукраїнського, регіонального та місцевого рівнів, а широко оприлюднювана у ЗМІ оцінка фахівців щодо певних поточних подій, фактів, явищ неминуче змінюватиме суспільну свідомість на користь ідеї гендерної рівності. Перефразовуючи відому приказку, можна впевнено стверджувати: "Гуртом патріархат легше подолати".

МАРІЯ ДМИТРІЄВА. Феміністка, атеїстка, українська націоналістка. За фахом лінгвіст, за покликанням перекладач. Цікавлюся гендерними дослідженнями, і зокрема гендерною лінгвістикою, з тією чи іншою мірою інтенсивності з 1996 року. Перекладала і редагувала книжки з гендерної тематики як академічного, так і громадсько-політичного характеру. Зорганізувала семінар з гендерної лінгвістики, повчилася на магістратурі у Європейському Гуманітарному Університеті у Вільнюсі, потім у Каліфорнійському Університеті, Нортридж, за програмою академічних обмінів ім. Фулбрайта. Зараз знову займаюся перекладами, але сподіваюся повернутися до наукової діяльності і більше її надовго не полишати.

– В будь-якій галузі науки інтелектуальний продукт оцінюють ті, хто на цьому знається: спеціалісти, фахівці, визнані експерти, і на підставі їхньої оцінки визначається наукова цінність цього продукту. Для того, аби в науці встановилися критерії для такого оцінювання, а також, щоб проявили себе ті, кого наукова спільнота визнає як експертів, потрібні час та історична тяглість дисципліни, університети, де її викладають і де готують тих, з кого потім можуть вирости експерти. На жаль, гендерні дослідження прийшли до нас із Заходу на тому етапі, коли там, за кордоном, вони мали не тільки щонайменше 20 років інтенсивного розвитку в усіх галузях гуманітарних та соціальних наук, але й потужний жіночий феміністський рух, котрий живив і надихав тих вчених, котрі наполягали на необхідності перегляду наявних і усталених у науці парадигм.

У наших умовах – де не було ані феміністського руху, ані перегляду гносеологічних підвалин науки – гендерні дослідження з’явилися спершу як поодинокі ініціативи добре освічених жінок (і ще набагато рідше – чоловіків), котрі прагнули знайти слова й моделі для опису власного досвіду. Вони писали чи перекладали книжки, вчили, розповідали, надихали інших, але все це лишалося дуже маргінальним явищем, котре багато хто сприймав як низькопоклонство перед Заходом і намагання відхопити грантових грошиків. Через практичну відсутність у публічному просторі визнаних експертів у цій сфері чимало було і таких, котрі прагнули отримати хоча б щось від цього щедрого заморського пирога і робили проекти «про гендер», слабо чи взагалі не розуміючи, що це таке. Значно пізніше, коли в Україні взялися виконувати державні зобов’язання із досягнення гендерної рівності, людей, котрі б чули слово «гендер», стало значно більше, однак розуміння того, що це таке, в суспільстві більше не стало. Не дивно, що більшість з тих, хто вважає, що знає, що таке гендер, сахається від слова «фемінізм».
Не додавало прозорості цій ситуації і те, що книжки з гендерної тематики (не кажучи же про феміністську) з’являлися в українському науковому просторі рідко і вкрай несистемно – і це стосується як перекладних (які робилися тільки і виключно в межах видавничих грантів), так і вітчизняних робіт. Знайти їх у книгарнях чи бібліотеках нереально, купити у видавців – важко, знайти в Інтернеті, щоб хоча б прочитати – неможливо.
В українських вузах ентузіастки й ентузіасти гендерної просвіти читають курси з гендерної проблематики, однак зазвичай це є лише спецкурси чи частини ширших курсів. Приємно знати, що в нас є, і є чимало дуже сильних дослідниць і теоретиків міжнародного рівня, однак вони не об’єднані в рамках якоїсь асоціації чи іншої організації, котра б могла діяти як експертне співтовариство.

Отже, що ми маємо:

– відсутність тривалої традиції та історичної тяглості цієї дисципліни;
– відсутність вузівських програм з підготовки фахівців цього профілю;
– відсутність написаних зрозумілою мовою підручників, які б послуговувались, серед іншого, матеріалами українських досліджень;
– відсутність системного корпусу перекладених базових текстів з феміністської теорії і методології, а також гендерних досліджень в різних галузях, спираючись на які можна було б працювати з вітчизняним матеріалом;
– відсутність профільного наукового журналу, матеріали до якого добиралися б за принципом peer review, як працюють практично всі поважні західні наукові журнали (і ми не говоримо тут про «Гендерные исследования», котрі, хоч часом і друкують матеріали про українські реалії, на суто українську аудиторію аж ніяк не орієнтовані);
– відсутність надійної мережі зв’язків між науковцями, в межах якої можна було б визначити експертів, які користувалися б авторитетом інших;
– відсутність критеріїв для оцінювання праць «про гендер»;
– відсутність розуміння принципового зв’язку між феміністською ідеологією (котра, власне, і уможливлює перегляд позитивістського – а по суті, андроцентричного світогляду) та гендерними дослідженнями.

Натомість, ми маємо широко розповсюджене уявлення, що гендер – це про жінок, чи що гендер – це коли на всіх рівнях і на всіх роботах порівну чоловіків і жінок, чи що гендер – це коли виховувати дівчаток дівчатками, а хлопчиків хлопчиками. Є ще цікава тенденція зводити ідею гендерної рівності до рівної відповідальності матері і батька за виховання дітей. Хоч яка корисна ця думка, гендерна проблематика далеко не обмежується доглядом за дітьми.

Отже, шляхом роботи з окресленими вище проблемами співтовариство експертів, кожний з яких є визнаним фахівцем в певній галузі як академічних гендерних досліджень, так і громадської діяльності, може сприяти тому, аби гендерні дослідження в Україні зі спекулятивних, часто посутньо ненаукових вправ у демагогії, якими вони часто (часом небезпідставно) постають у загальному уявленні, перетворилися на поважну наукову дисципліну, котра буде не тільки загальним напрямом докладання дослідницьких зусиль, а й забезпечуватиме дані для оцінювання нашого прогресу на шляху до гендерної рівності.

ОЛЬГА ПЛАХОТНІК. Я передусім науковець: мій фах – філософія, моє захоплення – гендерні студії. Колеги-філософи часом дорікають мені за мою активну громадську діяльність: мовляв, у філософів інша доля. Але мені хотілося б не лише досліджувати суспільство, але й впливати на нього. Тобто бачити ще за свого життя, як від моєї роботи щось змінюється навколо на краще: в політиці, в освіті, в суспільній свідомості, в житті окремих людей. Тому я в «КРОНІ», серед тих людей, хто хоче впливати на навколишню дійсність уже сьогодні.

– Однією з характерних рис українського інтелектуального дискурсу є ситуація, яку київський художник Микита Кадан назвав «симуляцією авторитетності». Мова йде про виробництво поверхового, вторинного і часто репресивного у своїй суті (сексистського, ксенофобського тощо) знання, релевантність якого підтверджується уявним статусом його виробників, тими вченими ступенями, науковими званнями, посадами і т. ін., які не мають за межами України жодного значення. Таким чином, створюється замкнений інформаційний простір «для внутрішнього користування», у якому з’являються неймовірні смислові покручі.
«Симуляція авторитетності» й нерозуміння суті гендерних студій, незнання цілей та основних досягнень жіночого руху та фемінізму спричиняють хибне трактування цих понять, яке репродукується в різних сферах людської діяльності, гальмуючи повноцінний розвиток українського суспільства. Слід зазначити, що в добу новітніх комунікаційних технологій незнання є синонімом злочину, адже за наявності бажання більшу частину потрібної інформації можна знайти за лічені секунди, однак далеко не всі «виробники знання», особливо у сфері шкільної освіти, цими можливостями користуються. В інших сферах, наприклад політиці чи комерції, панує погляд, що спонукає домагатися максимального результату в найпростіший спосіб, тобто потураючи найгіршим стереотипам і тваринним інстинктам. Ефективних заходів для досягнення суспільної злагоди в такій ситуації чекати годі.
Спротив засиллю недостовірної та непрофесійної інформації, тиражуванню сексистських стереотипів у політиці, рекламі та ЗМІ може відбуватися через різноманітні самоорганізаційні ініціативи. Добровільне формування та ефективна діяльність громадської організації на певній ідейній платформі є показником демократичної зрілості суспільства, готовності громадян самостійно відстоювати власні інтереси, не чекаючи на порятунок іззовні. Коло експертів, об’єднане ГІАЦ «КРОНА», сформоване з фахівців із різних сфер діяльності та наукових дисциплін, які досконало володіють навичками гендерного аналізу та можуть робити обґрунтовані висновки про становище чоловіків і жінок. Як на мене, голосного звучання справді фахової експертної думки з гендерного питання бракує українському медійному полю. Тому особливої ваги набуває забезпечення швидкої двобічної комунікації між експертами і ЗМІ, яке зможе запобігти ретрансляції стереотипів та хибному тлумаченню ідей гендерної рівності. Іншими напрямами діяльності експертної ради можуть бути проведення фахових гендерних моніторингів, організація просвітницьких заходів, акцій, дослідницьких проектів у різних галузях.

МИКОЛА СУХОМЛИН. Експерт у галузі медіа, професійний журналіст із 17-річним досвідом роботи в засобах масової інформації (з них 11 років на керівних посадах), медіатренер. Має публікації в понад 100 провідних ЗМІ України та Росії. Автор посібника для журналістів-практиків «Гендерний погляд».

– Із часів СРСР в українському суспільстві спадково маємо нерозумну звичку – сприймати на віру все, що чуємо по радіо, бачимо на телеекрані, читаємо на газетних і журнальних шпальтах, проглядаємо на Інтернет-сторінках. А через те й бачимо, як пересічний громадянин / громадянка послуговуються в повсякденному житті силою-силенною гендерних стереотипів, які вітчизняні мас-медіа охоче тиражують і крицево закріплюють у підсвідомості читача-слухача-глядача. Але засоби масової інформації складаються не з електронно-обчислювальних машин, а з живих людей. Вони, які і всі ми, живуть в оточенні суцільної стереопізації, свідомо чи підсвідомо споживають ту саму рекламну (почасти сексистську) інформацію. І, як  правило, уже підсвідомо ретранслюють її на решту суспільства. Таким чином, як на мене, вже давно назріла необхідність певної зосередженості (можливо, централізації) експертних і відтак інформаційних зусиль задля зміни гендерної стереопізації кожної громадянки і кожного громадянина України. Задля професійно скерованої, зрозумілої, безперервної роботи в цьому напрямі.
Як окремий напрям у діяльності Гендерної експертної платформи я бачу роботу з психологами. Це величезний впливовий прошарок, котрий не менше, ніж медіа, формує поведінку тієї чи іншої людини або родини в цілому. Отож, у підсумку ми маємо вкорінення в «дорослих дітей» конкретних «суто жіночих» або «суто чоловічих» поведінкових ролей.
Власне, напрацювання єдиної методики, узгодження єдиної позиції та стратегії, на моє глибоке переконання, можливі лише на об’єднавчих засадах. І саме таким базисом має стати Гендерна експертна платформа.

ТАМАРА МАРЦЕНЮК. Викладає на кафедрі соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» курси «Гендер і політика», «Маскулінність і чоловічі студії», «Соціологічний аналіз форм девіантної поведінки», «Соціальні проблеми в Україні і світі». Її сфера наукових інтересів стосується гендерних досліджень у соціології, гендерних відносин в Україні і Швеції, соціальної нерівності та соціальних проблем загалом. Тамара має досвід навчальних і дослідницьких візитів до Швеції, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Угорщини, Австрії, Чехії, Франції, Польщі.

– З метою впровадження політики гендерної рівності наша держава прийняла низку документів, серед яких варто відзначити Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (набув чинності 1 січня 2006 р.) та Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена Кабінетом Міністрів 27 грудня 2006 р.). Хоча ці документи засвідчують увагу політиків до питання гендерної рівності, їм, як і іншим законодавчим актам, бракує однієї важливої складової – уваги саме до гендерних (зокрема соціологічних) досліджень. Адже перш ніж упроваджувати гендерну політику, варто здійснити ретельний моніторинг існуючої ситуації. А потім, відповідно, досліджувати результати цієї політики.
На мою думку, протягом останніх років в Україні налагоджено досить непоганий діалог та співпрацю між державними структурами, відповідальними за гендерну політику (такими, як Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту), та громадськими організаціями. Однак у цьому діалозі слабко представлена чи майже відсутня ще одна важлива ланка – дослідники, науковці, експерти. Можливо, їх в Україні немає? Звісно, порівняно із західними країнами, їх не так багато. Але якщо уважно придивитися, наприклад, до українських університетів, то можна побачити, що чи не в кожному є такі дослідники. Чого їм бракує? Я думаю, налагодженого спілкування, мережі.
Тому створення експертної платформи з питань гендерної рівності є корисним передусім для ефективності гендерної політики в Україні. Причому буде дуже добре, якщо будуть залучені фахівці з різних наукових сфер і дисциплін. Така співпраця повинна принести плідні результати. Застосування міждисциплінарності в дослідженнях дає змогу подивитися на ту чи іншу проблему з різних боків. Наприклад, картина щодо поглядів на (не)доцільність застосування гендерних квот в Україні буде значно розмаїтішою, якщо це питання вивчатимуть спільно юристи, політологи, соціологи – кожен під своїм кутом зору – і потім разом напишуть висновки та практичні рекомендації.
Окрім того, важливою складовою загального процесу регулювання й дослідження гендерних відносин є також ЗМІ. Українці споживають чимало інформації з медіа у вигляді реклами (яка продовжує залишатися сексистською), передач, фільмів тощо. На мій погляд, фахові журналісти лише будуть раді отримувати підкріплену фактами інформацію, давати інакший погляд на певне питання, сприяти розвиткові громадської думки в бік відкритості й толерантності.
Також мережа відіграє велику роль власне для експертів, які матимуть змогу брати участь у спільних проектах, обмінюватися досвідом і результатами своїх досліджень. Я як соціолог підтримую ідею «науки заради суспільства», коли дослідження втілюються в практичні результати й приносять користь для громадян, для подолання нерівностей та дискримінації. В Україні бракує фахових соціологічних досліджень щодо низки важливих питань – нерівності на ринку праці, в політиці на рівні прийняття рішень, у сімейній сфері тощо. Я маю надію, що створення потужної експертної групи в майбутньому приверне увагу до цього питання.
Таким чином, до ефективних результатів (подолання гендерної та інших нерівностей у суспільстві) приведе наполеглива співпраця політиків, представників громадського сектору, дослідників та журналістів, однією з ключових ланок якої й може стати гендерний експертний центр, що координуватиме цю діяльність.

ТЕТЯНА ЧЕРНЕЦЬКА. Кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології і політології НТУ «ХПІ», афілійований член Харківського центру гендерних досліджень. Сфера дослідницьких інтересів – гендерні аспекти лідерства, жінка і кар’єра, жінки в бізнесі, гендерний аудит. Викладає курс «Гендерні аспекти економічного розвитку суспільства», розробила навчальні модулі «Гендер і лідерство» та «Гендер і праця» в межах проекту партнерства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна і Університету штату Айова.

– У науці, як і в суспільному житті, існує мода, але стосується вона не зовнішнього вигляду, одягу тощо, а концептів, підходів, теорій. Одним із вельми популярних у сучасному українському суспільствознавстві є термін «гендер». Гендерній проблематиці присвячують конференції та семінари, під неї виділяють гроші міжнародні грантодавці, з кожним роком проводять усе більше досліджень, захищають курсові, дипломні й дисертаційні роботи, навіть державні документи повняться згадками про гендерну рівність і паритет. З одного боку, цей спалах інтересу до гендерної тематики свідчить про те, що суспільство – хоча б в академічній його частині – дедалі більше переймається проблемами рівності жінок і чоловіків. З іншого боку, мода на гендер призводить до поширення непрофесіоналізму в цій сфері, до того, що гендерним підходом називають речі, далекі від нього за змістом. Так, авторці доводилося бути учасницею семінару, що проводився під егідою МОН України, на якому одна з доповідачок завзято ділилася з публікою досвідом поширення гендерного підходу в дитячих садочках, а саме тим, як потрібно навчати дівчаток поводитися з ляльками та прибирати, а хлопчиків – розвивати фізичну силу.
Тобто, на наш погляд, популярність гендерної проблематики поставила на порядок денний нагальність виникнення утворення, яке б дало змогу об’єднати зусилля фахівців із гендеру, щоб сформувати єдині методологічні засади досліджень і відфільтрувати піну, що накопичилася.
Особливість гендерних досліджень полягає в тому, що їхній поняттєвий апарат запозичено з західної науки, тобто в його застосуванні до аналізу української реальності часто виникають серйозні проблеми. Крім того, гендерні дослідження мають міждисциплінарний характер і виконуються науковцями, що володіють різною фаховою підготовкою (соціологами, психологами, істориками, лінгвістами та ін.), що також не сприяє термінологічному й методологічному взаєморозумінню. Задля подолання цих труднощів на Заході використовують різні засоби. Наприклад, в американських університетах існують гендерні програми (Women's and Gender Studies Programs), які дають змогу фахівцям із різних галузей, які спеціалізуються на гендерних дослідженнях, об’єднатися, мати фаховий дискурс, заохочувати студентів досліджувати контекст, походження й владні відносини, що стоять за знаннями, просувати соціальну відповідальність, пов’язуючи особистий досвід і політичну активність. На жаль, вітчизняні вчені позбавлені такої можливості.
Створення експертної платформи під егідою Гендерного інформаційно-аналітичного центру «КРОНА», на наш погляд, якраз і має стати такою парасолькою для експертів із гендерної проблематики, але не в масштабах окремого університету, а в Україні в цілому. Є вельми показовим той факт, що ініціатива створення експертної платформи виникла саме в недержавному секторі, який є більш гнучким і демократичним, менш бюрократизованим.
Експертна платформа, на наш погляд, може принести низку позитивних моментів. По-перше, ця група розроблятиме методологію гендерних досліджень і формуватиме стандарти таких досліджень. По-друге, виникне професійне середовище, де відбуватиметься кваліфіковане обговорення проблем, обмін думками і в результаті виникатиме синергетичний ефект, тобто взаємопідсилення окремих експертів. По-третє, цей ресурс може стати в нагоді органам державного управління й місцевого самоврядування для розроблення стратегій подолання гендерної нерівності. По-четверте, цей передовий загін впливатиме на формування громадської думки стосовно розвитку гендерних відносин в українському суспільстві.
Існування експертної платформи дасть можливість і експертам відчути за своєю спиною сильні тили. Ми всі живемо й працюємо в андроцентричнних організаціях. Багатьом доводилося відчувати себе «білими воронами» у своїх колективах, тому наявність однодумців, які відкрито заявляють про свою схильність до гендерного підходу, додає впевненості.
Створення такої платформи може стати кроком до інституціоналізації гендерних досліджень і гендерної освіти в Україні. Сподіваємося також, що створена платформа буде важливою для формування гендерно відповідального і гендерно чутливого середовища як в освіті, так і в українському суспільстві в цілому, для покращення критичного мислення, розхитування поширених стереотипів і настанов, отже, – встановлення гендерної рівності в українському суспільстві.

ЛЮДМИЛА МАЛЕС. Кандидат соціологічних наук, доцент, докторант, за сумісництвом доцент кафедри теорії та історії соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вчений секретар вченої ради факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Виступаю офіційним опонентом дисертаційних робіт з гендерної тематики, експертом ПРООН, МОП, Мінсіммолодьспорт, інших урядових та не- організацій, здійснюю дослідницькі гендерні проекти, керувала відповідним напрямком у КІГД.
Сфера дослідницьких інтересів:гендерна теорія, гендерні ідентичності, соціокультурна проблематика. З гендерної тематики викладаю авторські курси «Теорія та історія гендерних досліджень», «Теорії гендерних та соціокультурних ідентичностей».

– Гендерна проблематика в Україні ще достатньо нова, тож нею ще займаються люди з ентузіазму, представники найнесподіваніших сфер, а не лише «фахові гендерологи/ні» – може, це й на краще. Вона достатньо нова, бо саме слово ще повсякчас потребує тлумачення, але вже вживається вельми часто доречно і недоречно (у співвідношенні десь один до десяти).
Та інтерес до гендерної проблематики вже достатньо розвинений в Україні, так що сформувалася ціла плеяда дослідників і дослідниць, активістів різних рухів та активісток. І не в одному поколінні! І від їхніх різних голосів, їхнього спільного гомону навкруги розходяться хвилі: у виконавчу та законодавчу владу, громадські організації, університети та школи, дитячі садочки. Також чутки про нове явище стосовно статі пішли в журнали й газети, у переходи та підворітні – так що часом не впізнаєш спотвореного образу феміністської критики чи гендерної чутливості в тому, що повертається відлунням звідти.
Отож і набралася вже критична маса текстів, фото, аудіозаписів і вчинків  найрізноманітнішого штибу. І не всяк охочий осягнути безмежжя власної гендерності чи гендерованості світу може в тому розібратися, а якщо пробує – часом за голову хапається.
Тож і настав час закликати експертів у тій справі.
Гендерна проблематика в Україні вже достатньо давня (бо, як відомо, все нове – це добре забуте старе), має свою столітню традицію вивчення й тисячоліття побутування. Тому, вважаю, одне із завдань фахівців і всіх зацікавлених – гідно продовжити традицію гендерних студій, освіти та просвіти, а на міжнародному рівні – показати своє достойне обличчя.
Часу й наснаги!