Гендерні окуляри – журналістському фаху: гендерний семінар-тренінг пройшов у Одесі

У рамках реалізації Координатором проектів ОБСЄ в Україні проекту «Підтримка утвердження гендерної рівності в Україні» 4-5 вересня 2014 р. в Одесі відбувся семінар-тренінг «Впровадження гендерного підходу: нові можливості для української журналістики».

На тренінг були запрошені журналіст(к)и, викладацька спільнота (журналістський профіль), редактор(к)и та рекламіст(к)и.

Мета проекту: на основі наявного досвіду учасників/учасниць ознайомити з існуючими та згенерувати нові практики щодо впровадження гендерного підходу як у процес викладання журналістики так і для редакційного повсякдення.

Відкриття тренінгу та вітальне слово проголосила Тетяна Медун – національна спеціалістка проектів Координатора проектів ОБСЄ в Україні. До тренерської команди увійшли: Сергій Штурхецький (медіа-тренер, кандидат наук з державного управління, член комісії з журналістської етики) та Юлія Гончар (медіа-тренерка, кандидатка філологічних наук, керівниця проекту «Гендер онлайн»).



На фото: Аліна Курлович, власна кореспондентка ГІАЦ „КРОНА”.

Програма реалізовувалася під час 6 сесій, приблизна тривалість кожної з яких – 2-2,5 години. Питання, які розглядалися:

І модуль: Стандарти журналістики. Новина. Як і для чого писати гендернозбалансовані новини. Нові виклики для сучасної журналістики; ІІ модуль: Чого ми ще не знаємо про суспільство (жінки у політиці, у ЗМІ). Гендерний портрет української журналістики. Стереотипи. Що таке гендер. Заголовки; ІІІ модуль: Нові медіа-вимоги до контенту. Гендерні особливості подачі новин в Інтернет-ЗМІ. Власне Інтернет-телебачення? Це можливо!; IV модуль: Надзвичайні новини. Висвітлення проблеми насильства. Кримінальна Журналістика. Робота із джерелами інформації; V модуль: Гендерний аналіз / гендерне бюджетування. Що можна змінити у своїй роботі?; VI модуль: Круглий стіл. Підведення підсумків. Розробка пропозицій. Вручення сертифікатів. Закриття тренінгу.

Тренінг проходив у формі лекції та бесіди тренерки і тренера з групою. Створена доброзичлива та невимушена атмосфера викликала довірливе ставлення й налаштувала на відвертість та позитивне сприйняття. Відчувалася взаємодія й обмін досвіду усіх присутніх. Коли виникало спірне питання й спілкування переходило до русла дискусії, Юлія (тренерка нашої групи) обривала на найцікавішому, тим самим показуючи, що розв’язання гендерної проблеми може мати декілька варіантів. Кожна думка має право на існування.

Гендер – це вибір. Людина має право обирати те, що близьке їй, не залежно від оцінки соціуму.

Ось це і є той самий стрижень, який треба мати, коли ти чогось прагнеш, адже реакція оточуючих завжди різна, але промовляючи про себе «Я маю право», налаштовуєшся на подальшу боротьбу.

Мабуть, найбільш гостре питання, що розглядалося в цей раз – це етикет і гендер. Учасники, для яких поняття гендерної рівності – нове, ніяк не могли переосмислити вже давно усталені речі. Як це так, стілець примушують перевертати дівчинку на рівні з хлопцем!? Чесно кажучи, коли відбувалося моє знайомство з гендерною рівністю – це питання теж було болючим місцем, і до пояснення Юлії Гончар у мене все ж виникали деякі протиріччя з приводу даної проблеми.

– Спочатку ми дівчинці не дозволяємо піднімати стілець, відбираємо пакети, оберігаємо від усього. А потім, коли вона вступає у доросле життя, їй вручають дитину й візочок у додаток. І цей візочок та дитину вона тягне на п’ятий поверх, і ніхто їй не допомагає. І це норма.



За два дні, протягом яких тривав курс, змінився світогляд не лише у мене. Під час перевірки домашнього завдання другого дня, присутні ділилися враженнями про те, яким чином вони тепер сприймають світ. Усі говорили, що тепер, переглядаючи новини в соцмережах або по телебаченню, в газетах та журналах, вони спостерігають гендерну нерівність у висвітленні та подачі інформації. Викладачка журналістики одного Одеського вишу жартома сказала:

До тренінгу у мене була „хвороба”: все що потрапляло до рук, я редагувала. Учора зовсім забула про це, а натомість відслідковувала у новинах порушення гендерного балансу. Здається, у мене нова хвороба!

Всі два дні – це величезний потік інформації. У спілкуванні з учасницями й учасниками тренінгу виявилося, що для одних – ця інформація нова, і вони не встигають переосмислити її, а для інших – це просто систематизація вже набутих знань. Тренерська команда наголошувала на тому, що два дні – занадто мало, треба хоча б три. Й з цим погодилися усі!

Враження? Однозначно позитивні! Сонячна Одеса, цікаві люди, й головні побоювання учасників про те, що доведеться переключатися із „режиму відпочинку” на „режим роботи” і чи вистачить усім чаю – не здійснилися.

Зате здійснилися прагнення тренерки та тренера: ми змогли подивитися на світ крізь „гендерні окуляри”.